от нужд душу мою и несе мене затворил
в руках вражиих, поставил еси на пространне
нозе мои.
Та й гарна ж та Галка Біла,Що до Петра прилетіла!Чого ж мені журитися?Хіба ж іще трясці!Тільки богу молитися,Щоб жить в твоїй ласці.Чого бажав - усе Ти дав:На піввіку стане;Аби лишень Ти вікував,О мій любий пане!Через плечі почепив ТиСтрічку червоненьку,А над серцем пришпилив ТиЗвіздочку ясненьку;І на радощах серденькоПід звіздою б'ється,-Що аж стрічка та частенькоНа грудях трясеться!Та й гарна ж та Галка Біла,Що до Петра прилетілаІ на грудях йому сіла!«А поживем,- так сам кажеш,-Ще й Гальку дістанем».Ну, там собі як сам зважиш:Ми спорить не станем!13 февраля 1852 г., Харьков
<p><strong>ЦОКОТУСІ</strong></p>Вернулася ж ХимкаДопрядать починка.Ой насуче ниток,Що буде з півміток!Язик - веретеноІ бреше скажено!Накрутить десятки,Витче і двадцятки;Буде й полотенця,Буде і ряденця!І кождій свашціСпече по ковбасці!Кого і принадить,Кого і пригладить,Кого і почеше,Та бреше, та бреше!Хоч пряжа і рветься,Та вона сміється:Поки клоччя стане,Сукать не перестане.Язик - мотовило,Чом не крутить сміло?Поки не одубіє,Нехай меле й віє![Початок 1852 р.]
<p><strong>***</strong></p>Истязал еси беззаконие мое и грехи моя
изследил еси. Руцо твои сотвористе мя
и создаете мя; потом же, преложив,
поразил мя еси.
Иова, кн. 1
1Ну, вже таки
Далась взнаки
Мені та Галка Біла!
Мов чиряки
На печінки,
Отак притьмом і сіла!
2Було, всі дні
На черені
Пряжусь та позіхаю,
То шість разів
До пирогів
Із печі я злізаю.
3Ряди-в-годи
До бороди,
Було, доходить діло...
От розскубеш,
В жмені помнеш,
Та й вп'ять у просо сміло!
4Було, й сопеш,
Було, й хропеш,-
І нікому - й байдуже!
Так, отже, бач:
Хоч сядь та й плач,-
От, треба Галки дуже!
5Звізду прислав.
Та й наказав,
Щоб щодня я голився.
Перину слав,
Пику вмивав
І щодня б чепурився!
6Ой! Він мене
З світу зжене
Московською пенею!
Оце біда
Ота звізда,
Нехай там госпідь з нею!
7Ну й схаменусь,
І підголюсь:
Чого там розходився?
Та я ж під час
На місяць раз
І без того голився!
8Тілько не лайсь
Та не знущайсь,
Бо кепська вийде справа,
Як зашморгнусь
Та й удавлюсь
Стрічкою Станіслава!..
Март 1852 г., Харьков
<p><strong>ПЕСНЯ КОРМИЛИЦЫ СОНИЧКИ </strong><a l:href="#n21" type="note">[21]</a></p>«Ой час їхать, Марусенько,Тобі до господи!..Ох, болить моє серденькоВід сеї невзгоди!Ой збирайся, моя галко,Ти до чоловіка!Жаль нам тебе, серце, жалко,Жаль буде довіка!»«Як покину немовлятко,Що я ж годовала?..Плаче мати, плаче батько...Ой бідна ж я стала!Що ж робити? така доляПрипала нам з неба!Хоч їхать жаль,- їхать треба!На те панська воля!Ой прощайте ж, добрі люди!Прощай, моя Соню!Нехай Госпідь з вами буде!Прощай і ти, Фроню!»16 октября 1852 г., Харьков
<p><strong>НА ПОБЕДЫ РУССКИХ НАД ТУРКАМИ, ОДЕРЖАННЫЕ ГЕН[ЕРАЛ]-МАЙОР[ОМ] АНДРОННИКОВЫМ В АЗИИ 14-ГО И ВИЦЕ-АДМИРАЛОМ НАХИМОВЫМ 18 НОЯБРЯ 1853 г. НА ПОРТЕ СИНОПА</strong></p>
