Unknown полностью

Смішно говорити про те, як С. Бовдій при будь-якій нагоді вигукував: «Москалі затопили пороги, щоб вони не нагадували українському народові славної минувши­ни». Наш же народ говорить, що вчорашнім обідом си­тий не будеш. Спогадами про минувшину теж ніхто ще нікого не нагодував. Та, врешті, й спогадів тих ніхто ні в кого не відбирає. Згадуй на здоров’я. А щоб краще згадувалося і не забувалося, то й про ті ж пороги, про ту ж Запорізьку Січ у радянських виданнях скільки зав­годно матеріалу є. Навіть у школах дітям про це розка­зують. Але, згадуючи, всі на Україні знають, що для сьогоднішнього життя, для сьогоднішньої України суд­ноплавний Дніпро і Дніпрельстан незмірно важливіші, ніж дніпровські пороги.

Врешті, якщо вже на те пішло, то й предкам нашим не солодко з тими порогами доводилося.

Безсоромно перекручуючи факти, націоналістичні штукарі від журналістики вже бамкають у похоронні дзвони над українською культурою. Пускають сльозу на широку матню допотопних українських штанів.

Вигадуючи фонди навіть на репрезентаційний одяг, вони, бачите, плачуть, що український народ скинув до­моткані шаровари (Москва, певно, стягла) та одягнувся в сучасний одяг. Вони хотіли б усю Україну впхати в одні такі широкі самостійні штани та зав’язати холоші, добряче затягти очкур. Отоді б вони вже над тим наро­дом попорядкували!

Але — дідька лисого! От і капають жовто-блакитні сльози. Бо ж — «гине» Україна! Гине без дніпровських порогів, без волів, без каганця і, звісна річ, без широ­ченної, рідної допотопної матні.

Звичайно, всім тим планам — гріш ціна. Вони й ла­маного гроша не варті, але розраховані на те, що добре оплатяться задурманеними земляками. Вся та пропаган­да має на оці одне — граючи на почуттях патріотизму, нечесними методами формувати у низового членства ЗЧ ОУН потрібний «провідникам» світогляд.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГА

Ці міркування я взявся викладати під впливом двох почуттів.

Перше — усвідомлення того сумного для мене фак­ту, що значну частину свого життя, своїх сил я витратив на ворожу рідному народові діяльність у націоналістич­ному таборі.

Друге — думка про те, що чимало ще відірваних від рідного краю земляків моїх не мають справжнього уяв­лення про сьогоднішню Радянську Україну, про свій на­род, вірять націоналістичним теревеням. Дехто з них хоч і рветься душею на Україну, та не знаходить в собі сили зробити вирішальний крок і порвати із ЗЧ ОУН.

Скажу їм на закінчення: наш народ, наша Батьків­щина, радянська влада вміють прощати. Аби тільки каяття було щире. В цьому я на власному досвіді пере­конався.

Ну, а про тих, кому назад нема вороття, хто зрадив рідний народ своїм ремеслом, можна сказати словами нашого поета П. Гулака-Артемовського:

І марно як жили, так марно і помруть,

Як ті на яблуні червиві скороспілки...

І років через сто на цвинтар прийде внук,

Де грішні кості їх в одну копицю сперли,

Поверне череп їх, та в лоб ногою стук,

Та й скаже: «Як жили, так дурнями і вмерли!»

Додам тільки, що ста років чекати не доведеться.

Записав М. Дацюк.

Зміст

Замість вступу – трохи про стилістику

Трохи спогадів, або – дещо про зв’язки

Шкіци до портретів

Державні «справи»

Державні «клопоти»

Баламкання в розбиті дзвони

Замість епілога

Степан Джугало

ЗА ЛАШТУНКАМИ ВЕРТЕПУ ЗЧ ОУН

Редактор Л. Бруй

Художник В. Березовий

Технічний редактор В. Пономаренко

Коректор Л. Бєльська

Ціна 12 коп.

Товариство «Україна»

Київ-34, Золоті Ворота, 6

Друкарня «Радянська Україна». Київ.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!

У ТОВАРИСТВІ «УКРАЇНА»

З’ЯВИЛИСЯ ДРУКОМ БРОШУРИ:

В. ЧУМАК. Банкроти без маски.

64 сторінки.

У брошурі йдеться про колишнього українського емігранта Федора Бідника, що, пізнавши правду про злочинну діяльність верховодів бандерівських організацій, знайшов у собі сили порвати із закордонними антирадянськими угрупованнями.

Після довгих блукань по бурхливому житейському морю, помилок і великих втрат ця людина нарешті дісталася рідного берега — повернулася на Україну і тепер живе одним життям із своїм народом.

М. ВАРВАРЦЕВ. «Рупори «холодної війни».

48 сторінок.

На отруйній ниві антикомунізму діють різні організації. Серед них — антирадянські центри, що прикриваються «українськими» вивісками. Деякі друковані органи, які видаються у Мюнхені, Лондоні, Парижі, Нью-Йорку, ллють бруд на Радянський Союз, Радянську Україну, фальсифікують сучасність та історичне минуле українського народу.

У брошурі «Рупори «холодної війни» викривається антинародна, антигуманна діяльність цих органів, показується їх справжнє, мерзенне обличчя.

Л. СУЯРКО. На дипломатичному терені.

48 сторінок.