Unknown полностью

Німецькі генерали поспішають. Уночі вже віє холо­дом у приволзьких степах. Незабаром розмокне степова земля, загрузнуть у ній німецькі машини з боєприпасами, даремно міситимуть чорну, липку грязюку гітлерівські танки. Недарма поспішають німецькі генерали...

Вони стягують до Сталінграда все нові й нові попов­нення, незважаючи на те, що з Північного Кавказу, і з донських степів, і з-під Воронежа летить у гітлерівську штаб-квартиру відчайдушний зойк: «Шліть швидше під­могу!» Благав про допомогу генерал Клейст, поки ми­лосердна смерть звільнила його від земних турбот. Блага­ли про неї перед смертю командуючий угорською дивізією полковник Норд і кавалер «лицарського хреста» генерал Лангман. Але Гітлерові насамперед потрібний Сталінград. Сталінград для нього сьогодні не тільки питання страте­гії, не тільки питання престижу, ні, це дещо більше, це питання життя і смерті фашистської Німеччини.

Слово Сталінград — велике слово. В ньому чути сього­дні могутній змах крил бойової слави нашої армії. За­хисники Сталінграда показують прийдешнім поколінням, на які героїчні подвиги здатний великий вільний народ. Нестихаюча канонада на підступах Сталінграда — це дзвін, відгук якого летить далеко на захід, в похмуру єв­ропейську ніч і пробуджує до життя мільйони сердець. Щодалі сильніше кличе сталінградський набат, щодалі ясніше сходять зорі свободи над Європою.

Німецькі генерали поспішають на єдиний поїзд, який ще лишився їм, на поїзд смерті. Цей поїзд мчить приволзькими степами — в чорну ніч, в безодню небуття і смерті.

Ті, що вийшли з мороку, в морок і відійдуть.

Жовтень 1942 р.

СТАЛІНГРАД

Сталінградська епопея закінчилась.

Коли влітку 1942 року німецькі батареї вперше від­крили вогонь по Сталінграду, гітлерівський Берлін був

131

переконаний, що і останнє слово у цій велетенській бит­ві буде за німецькими гарматами. Солдати генерала фон ГІаулюса * вже гасили спрагу в голубих водах Волги, а берлінське радіо підраховувало, скільки танків на місяць даватиме німецькій армії Сталінградський тракторний за­вод. Сталінград був під самим носом завойовників, зали­шалось тільки взяти його.

І вони брали... Заграва пожеж, що піднялася над мі­стом у грізні серпневі дні, не згасала до пізньої осені. Пекельна музика бомб, снарядів і мін не стихала й на хвилину. Шоста армія — гордість фашистської Німеччи­ни, купаючись у власній крові, готувала Гітлерові коро­лівський подарунок.