Карл Май був і залишився для Гітлера єдиним класиком німецької літератури та видатним провідником німецького імперіалізму. Герої його незліченних романів — виключно німці — переживали карколомні пригоди на те тільки, щоб завоювати для Німеччини весь світ.
Вплив романів Мая на Гітлера був такий великий, що навіть виступи фюрера на трибуні більше нагадували танець ошалілого дервіша з однієї книжки Мая, ніж промову канцлера. Хворій голові цього єфрейтора здавалося, що за Сяном і Бугом живуть дикі племена, на зразок американських ботокудів, та що йому пощастить знищити їх з такою ж самою бравурою, з якою герої Мая викорінювали червоношкірі племена команчів та сіуксів.
Та його чекало розчарування. Це розчарування росте в міру того, як Червона Армія просувається на захід, в міру того, як усе нові й нові дивізії Гітлера стають — кроти своєї волі — замінювачем дефіцитного суперфосфа- ТУ> угноюючи своїм трупом чорнозем України...
Нещодавно Гітлер знову пригадав свого пророка Карла Мая. На цей раз авантюра відбулася в Італії. З наказу несамовитого Адольфа, його есесівці звільнили з ув’язнення Беніто Муссоліні... Тепер уся гітлерівська преса переповнена фантастичними описами цієї пригоди в стилі Карла Мая, намагаючись криком заглушити у німців розпач з приводу німецьких поразок на Східному фронті.
Але ж 90 кілограмів живої ваги Беніто Муссоліні аж ніяк не надолужать німецьким імперіалістам втрати донецького вугілля та української пшениці. Тим більше, що Муссоліні вже не Муссоліні, а політичний труп, який не матиме вже сили воскресити того, що вмерло раз назавжди: німецько-італійського союзу.
Муссоліні — злодій з холодним розрахунком. Останні події навчили його, мабуть, дечого, і є підстави гадати, що він факт свого «визволення» прийняв без особливого ентузіазму. Муссоліні один раз уже вилетів з сідла й лише тому не поламав собі нри цьому кісток, що послужливі люди підкинули йому перину. Кому після цього охота падати вдруге?
Однак під дулами есесівських револьверів Муссоліні не мав можливості вибирати, хоч він знав, що не бути йому вже гітлерівським лакеєм першого рангу, бо ні влади, ні армії в руках його вже немає. Більше того. Немає в нього вже й надії на те, що Гітлер матиме більше щастя, ніж він. Навпаки, розвиток подій показує йому, що кінець усієї фашистської авантюри ближчий, ніж могло б йому здаватися ще кілька тижнів тому.