Виявляється, не Хмельницький розгромив шляхту під Корсунем і Жовтими Водами, і не українське козацтво, а таємничий німецький курфюрст, на чолі своїх ландскнехтів. Немає сумніву, що коли б у Ступперіха було більше місця, він написав би, що Хмельниччина була лише маскарадом, а насправді козаків вів на бій переодягнутий на Хмельницького — курфюрст. І не козаків, а есесівців у козацьких костюмах, запозичених у гардеробі берлінської опери...
А тепер кілька слів про XX сторіччя. Кілька слів, бо автор брошури неохоче згадує про цей період. Він лаконічно заявляє:
«В Брестському мирному договорі * Німеччина визнала самостійну Українську державу і взяла її під свою охорону».
Та, як побачимо далі, ця «самостійність» і ця «охорона» небагато були варті, бо, як пише сам Ступперіх:
«Великі перспективи були зведені нанівець у листопаді 1918 року. Німецькі війська, що допомагали українському народові засновувати державу, були змушені на початку 1919 року залишити країну».
Кйм були змушені, неважко пригадати; гітлерівському докторові не личить про це розповідати. Німецькі солдати також без допомоги свого доктора знають, хто змусив їхніх батьків тікати з України. Той самий, хто змушує і солдатів Гітлера шукати собі найкоротшого шляху до фа- терланду. Радянський народ!
Дехто може поспитати: навіщо Геббельс напував фри- ців такою рідкою рициною? Та, бачите, ця брошура вийшла з друку ще в 1941 році. У 1943 році вона зайва. Фри- ців тепер лікують не рициною, а кулями і гранатами, і лікує вже не Геббельс, а Червона Армія. Лікує так радикально, що через деякий час ліки для фриців стануть зовсім зайвими.
Навіщо ж ліки там, ідєже нєсть ні болєзні, ні печалі...
Німецька мова збагатилась новим словом: «аусбомбір», тобто «вибомблений». Воно стосується тих німців, які в результаті бомбардувань німецьких міст були позбавлені житла або змушені завчасно рятуватися втечею в більш спокійні райони.
Таких «вибомблених» налічується нині в Німеччині понад 10 мільйонів чоловік, тобто сьома частина населення країни...