Зворушлива картина. Німецькі обласні комісари возять гній, а німецькі сільськогосподарські керівники тягнуть самотужки плуг...
Та пі! НІБито жартує. НІБито інакше розуміє енергію і ініціативу німецьких окупантів, енергію живодерів і ініціативу злодіїв. Воно лише хотіло показати світові найновіше досягнення німецької техніки: як можна під дулом револьвера змусити одного селянипа працювати за десятьох.
За повідомленням того ж НІБито, після свого повернення в Берлін Розенберг змалював перед журналістами ще привабливішу картину того, що бачив на Україні:
«Я бачив,— розповідає Розенберг,— як шляхами плентаються цілком зубожілі, одягнуті в лахміття люди і несуть до міст злиденне добро та продовольство, яке ще залишилось у них».
Здається, сказано коротко і ясно. Досить було двох років панування розенбергів на Україні, щоб її населення перевелось на злидні.
Ви, мабуть, здивовані такою щирістю Розенберга? Дарма! Герої кримінальних романів ніколи не бувають щирими. Вони зате хитрі і тупоумні. До тієї міри тупоумні, що свою кар’єру неминуче кінчають за гратами або ще гірше. Так само й Розенберг. Щоб забити баки своїм слухачам, він зазначив, що в цьому винна... Жовтнева революція.
Виявляється, українці 26 років те тільки й робили, що носили на базар продовольство, яке в них залишилось з часів царя Миколи!..
Бажаючи уже цілком приголомшити читача, НІБито закінчило опис подорожі Розенберга і Коха по Україні такими словами:
«Місцеве населення підготувало імперському комісарові теплу зустріч».
Доводиться висловити жаль, що лише підготувало, а не виконало. Тоді б і Розенберг, і Кох закінчили на кілька місяців раніше свою житейську мандрівку.
Ну, нічого! Як кажуть: хоч і відкладеш, все одно не втечеш.
Не втече Розенберг, не втече і Кох.
БЛАЗНІ МІЖ СОБОЮ
Гітлерові можна робити всілякі докори, можна обвинувачувати його в бандитизмі, бузувірстві, брехливості, віроломстві. Всі ці докори будуть і розумними, і справедливими. В одному лише не можна обвинувачувати німецького фюрера — в культурності.
Було б помилкою гадати, що, крім чорносотенних брошур віденського мракобіса Люгнера («люге» — по-німецькому — «брехня»), Гітлер не читав більше нічого. Ні. В його невеличкому освітньому багажі є ще один автор, фабрикант безлічі пригодницьких романів Карл Май. Цей Май прославився не лише своїм кримінальним минулим, але й до тієї міри незагнузданою фантазією, що вона дозволила йому описувати, як очевидцеві, такі землі й країни, яких Май ніколи й не бачив, бо ні разу в житті не покидав Німеччини...