Коли ж після розгрому вільгельмівської Німеччини Петлюра змінив клієнта і продав Україну Пілсудському, вірні німецькому хазяїнові нуни, за наказом з Берліна, номер такий-то, збунтувалися. Нунівські газети, які досі величали Петлюру «героєм», за одну ніч перебудувалися і виступили на адресу вчорашнього «героя» з зовсім новими епітетами: «зрадник, запроданець, мерзотник», а головний орган нунів «Розбудова нації» у Празі охрестив його соковитим ім’ям: «Іуда».
Деякий час надією нунів був Скоропадський. Той тримається Берліна, як реп’ях кожуха. Проте і він — не без гріха. Цей «гетьман всієї України» не знає української мови та й по-німецькому калічить немилосердно. Довелося нунам шукати іншого фюрера.
Знайшли полковника Євгена Коновальця. Цей, правда, також не йшов вперед, але не йшов і назад: він просто сидів на одному місці — у Берліні.
Нуни довгий час були задоволені. І не тільки нуни, але й Берлін. І не тільки Берлін, але й Варшава. Німецька розвідка платила марками, польська — злотими.
Марки котирувались на варшавській біржі, злоті — па берлінській.
І все було б гаразд, якби не людська заздрість. Позаздрили Коновальцевій «славі» деякі нуни і вирішили вчинити палацовий переворот. Палацовий переворот у... коробці цигарок, що її вручили фюрерові його підлеглі. Не встиг Коновалець відчинити коробку, як пролунав оглушливий вибух, що протягом однієї секунди перетворив ну- нівського фюрера на бурякове пюре...
Впоравшись таким чином із своїм фюрером номер 2, нуни оголосили траур і обрали фюрера номер 3 — Андрія Мельника. Навчений сумним досвідом свого попередника, Мельник не тільки перестав приймати від нунів подарунки, але так сховався за спину гестапо, що й сам чорт зі свічкою не знайшов би його! Це дуже не подобалося деяким нунам, і вони кинулись шукати нового, конкуренцій- ного фюрера. Цим черговим щасливцем виявився Степан Бандера (не змішувати з містом Бендери, прізвище Бан- дери походить від «банда»!).
Першим кроком фюрерів-конкурентів було заповнення прогалин у своїх біографіях. «Вожд» Мельник публікував «маніфести», в яких він називав Бандеру темним пройдисвітом і провокатором, а «вожд» Бандера величав Мельника агентом польської дефензиви, вбивцею Коно- вальця і — також провокатором.
Обидва «вожди» мають, звичайно, рацію, та це нунів нітрохи не влаштовує, їм треба було одного фюрера, а не двох.
Зневірившись у власні сили, вони попросили свого хазяїна Гітлера дати їм наказного фюрера.