Це було ще так недавно... З сторінок німецьких ілюстрованих журналів не сходив Еріх Кох. «Еріх Кох у вишневому садочку», «Еріх Кох куштує українське сало», «Еріх Кох роздає солдатам українську землю», «Еріх Кох ловить рибку у Дніпрі», «Еріх Кох на фоні Софійського собору», «Софійський собор на фоні Еріха Коха» — від таких заголовків аж рябіло в очах у бідолашних читачів геббельсівської макулатури.
Нарешті дійшло до того, що читачі почали плутати фізіономію Коха з ідіотською фізіономією якогось суб’єкта, який уже чверть сторіччя рекламує на сторінках німецької преси «чудодійний» засіб проти лисіння, так званий «Лізоформ».
Аж раптом Коха не стало в журналах; наче корова злизала «рейхскомісара», хоч пригоди Коха за останніх кілька місяців цілком заслуговують на те, щоб присвятити його особі принаймні кілька номерів «Фолькішер бео- бахтер». Вже сама евакуація Коха і його контори з Києва в Ровно, а з Ровно в Бреслау чогось варта!..
Та ні, рвучкий вітер зі Сходу згасив це надійне гітлерівське світило, і сьогодні його місце в німецьких газетах переможно зайняв той самий невмирущий суб’єкт з «Лі- зоформу».
Авжеж, Кох перестав бути модним! І кинули б у світі говорити про Коха, спокійно чекаючи, доки він повисне на шибениці, якби не його листи. На цей раз уже не відкриті листи, а закриті, секретні, адресовані не до німецьких солдатів, а до найближчих друзів Коха з нацистської партії.
Один з таких листів потрапив нещодавно в руки голландського уряду:
«Мої дорогі фолькстовариші! Фюрер у небезпеці. Реакція бажає усунути фюрера і проти волі народу підкорити третю імперію військовій диктатурі, яка негайно почне переговори про мир. Розповсюджуючи чутки про поганий стан здоров’я Гітлера, реакція готує переворот, внаслідок якого фюрера буде вигнано з його посади головнокомандуючого німецькими збройними силами. Його місце займе генерал-клятвопорушник. Фюрер у своїй великодушності до цього часу відмовлявся вжити суворих заходів проти зрадників, щоб у ці критичні години не позбавити армію її керівників».
Як бачимо, Кох навіть у місті Бреслау не зазнав спокою, хоч у Сілезії нема й сліду українських партизанів, Тепер його терзають ночами генеральські кошмари... Кох пише про Гітлера, а думає про свою шкуру. Той, хто вішав, не хоче бути повішеним.
Не хоче, але буде.
•і* Ф