В квітні 1943 року кар’єра губернатора Галичини Вех- тера дійшла до зеніту. В сонячний весняний ранок з паперті церкви св. Юра у Львові Вехтер проголосив другий хрестовий похід проти СРСР. В урочистому настрої слухала його дюжина холуїв з такими милозвучними, чисто українськими прізвищами, як Бош, Бізанц, Ру- бінгер.
Історики твердять, нібито Вехтер оголосив створення «Галицько-української дивізії СС» * з наказу генерал-губернатора Франка, а той, у свою чергу, діяв з прямого наказу Гітлера, який хотів таким чином поповнити свої вичерпані резерви і повернути хід війни на користь Німеччини.
Однак треба об’єктивно визнати, що левину частку заслуг в організації другого свастиконосного походу проти нашої країни має за собою не хто інший, як саме губернатор Вехтер. Той самий Вехтер, про якого раніше навіть нес не гавкнув, раптом став чи не якнайбільш популярною особою у повідомленнях «Німецького інформаційного бюро» (в скороченні — НІБито). «Губернатор Вехтер вербує добровільних тірольців Сходу», «Губернатор Вехтер мобілізував 70 тисяч добровольців», «Губернатор Вехтер приймає парад галицьких есесівців», «Нечуваний еп- тузіазм добровольців губернатора Вехтера», «Галицька чорна дивізія готується переможно вирушити на Східний фронт» — такими заголовками годувало влітку своїх кон- сументів 1 НІБито.
Вехтер зрозумів, що або тепер засяє його зірка, або — ніколи. Він витяг з нафталіну старезного австрійського генерала Курмановича, про якого навіть матінка- смерть забула; він мобілізував нашвидку пару десятків шпиків греко-католицького віросповідання та наказав своїм жандармам влаштувати полювання на «добровольців».
Коли, здавалося, все вже було готове, губернатор поїхав у Коломию, а за ним рушила ціла зграя німецьких фотографів. Тут, на ринку, Вехтер прийняв «парад» зігнаних з усіх усюдів гуцулів, які, його волею, мали врятувати гітлерівську Німеччину від загибелі. Вмостившись на п’єдесталі колишнього пам’ятника Пілсудському, цей німецько-коломийський «дуче» * переживав день свого неповторного тріумфу...
Заради більшого ефекту Вехтер використав режисерський прийом, запозичений з опери «Аїда»: його бідолашні «есесівці» дві години обходили навколо ринок, створюючи таким чином видимість, нібито, кажучи словами польського поета,— «ім’я їх — цілий легіон».