Та Вехтер забув, що немає нічого вічного під сонцем, особливо під гітлерівським сонцем 1943 року. Не встиг він іще списати всіх цих новоявлених «тірольців Сходу» *, як виявилося, що частина їх втекла із зброєю в ліси, частина... просто пішла собі додому, а з тими, що не зуміли завчасно дати чосу, небезпечно було зустрітися віч-на-віч, щоб, чого доброго, вони не зробили з Вехтером того, що він досі залюбки робив з їх батьками і братами, тобто, щоб не повісили його на першому-ліпшому вуличному ліхтарі.
«Слава» Вехтера притьмарилась. Це гітлерівське губернаторське світило згасло ще швидше, ніж народилося...
А «чорна дивізія»? Життя цієї «дивізії» виявилось таким же короткочасним, як і кар’єра її натхненника. Решту своїх «солдатів» Вехтер тишком-нишком вислав у німецьку каторгу, згаданих уже кілька десятків шпиків мо-
Споживачів.—
білізував у жандармерію і відправив наводити «новий порядок» аж у... Норвегію, а демобілізованого «командира» горезвісної дивізії доїдає сьогодні міль...
Думаєте, що на тому кінець кар’єри Вехтера? Нічого подібного! Вона скінчиться там, де скінчиться й кар’єра Коха. На шибениці.
Це нам гарантує грядущий 1944 рік.
«Всі щури плигають, всі щури плигають...
Тільки гітлерівські щури не плигають» — так співається в одній фашистській пісні.
Брехлива пісня, як і все гітлерівське. Насправді якраз навпаки. Плигали гітлерівські щури, як руйнували Варшаву, підплигували на радощах, коли зайняли Париж, підстрибували під стелю, коли підходили до Сталінграда.
Потім, правда, принишкли. Але ненадовго. Згодом знову заплигали. Та не на радощах уже. Це вже не радість, а звичайні конвульсії.
Зовсім недавно, як повідомляють швейцарські газети, на батьківщину Вільгельма Телля приїхав у Берлін гер професор Зауербрух. Приїхав і прочитав кілька доповідей. Прочитав одну доповідь, прочитав другу, і Швейцарія ахнула з дива. Гер Зауербрух говорив... щиру правду. Так, так! Прилюдно, на всю хату, він заявив, що не союзні держави викликали цю війну, та підкреслив, між іншим, великі заслуги єврейського народу перед світовою культурою. При цьому він назвав Альберта Ейнштейна * своїм «шановним колегою». Того самого Ейнштейна, що його теорію релятивності гітлерівці називають «єврейською вигадкою».
Звідки такі пісні в устах арійського професора?
Швейцарці швидко розкусили цю загадку. Завданням німецького златоуста було підготувати грунт для втечі гітлерівської зграї на швейцарську територію.