Та Вехтер забув, що немає нічого вічного під сонцем, особливо під гітлерівським сонцем 1943 року. Не встиг він іще списати всіх цих новоявлених «тірольців Сходу» *, як виявилося, що частина їх втекла із зброєю в ліси, ча­стина... просто пішла собі додому, а з тими, що не зуміли завчасно дати чосу, небезпечно було зустрітися віч-на-віч, щоб, чого доброго, вони не зробили з Вехтером того, що він досі залюбки робив з їх батьками і братами, тобто, щоб не повісили його на першому-ліпшому вуличному ліхтарі.

«Слава» Вехтера притьмарилась. Це гітлерівське губернаторське світило згасло ще швидше, ніж народи­лося...

А «чорна дивізія»? Життя цієї «дивізії» виявилось та­ким же короткочасним, як і кар’єра її натхненника. Реш­ту своїх «солдатів» Вехтер тишком-нишком вислав у ні­мецьку каторгу, згаданих уже кілька десятків шпиків мо-

Споживачів.— Ред.

білізував у жандармерію і відправив наводити «новий по­рядок» аж у... Норвегію, а демобілізованого «командира» горезвісної дивізії доїдає сьогодні міль...

Думаєте, що на тому кінець кар’єри Вехтера? Нічого подібного! Вона скінчиться там, де скінчиться й кар’єра Коха. На шибениці.

Це нам гарантує грядущий 1944 рік.

«Всі щури плигають, всі щури плигають...

Тільки гітлерівські щури не плигають» — так співаєть­ся в одній фашистській пісні.

Брехлива пісня, як і все гітлерівське. Насправді якраз навпаки. Плигали гітлерівські щури, як руйнували Вар­шаву, підплигували на радощах, коли зайняли Париж, підстрибували під стелю, коли підходили до Сталінграда.

Потім, правда, принишкли. Але ненадовго. Згодом зно­ву заплигали. Та не на радощах уже. Це вже не радість, а звичайні конвульсії.

Зовсім недавно, як повідомляють швейцарські газети, на батьківщину Вільгельма Телля приїхав у Берлін гер професор Зауербрух. Приїхав і прочитав кілька допові­дей. Прочитав одну доповідь, прочитав другу, і Швейца­рія ахнула з дива. Гер Зауербрух говорив... щиру правду. Так, так! Прилюдно, на всю хату, він заявив, що не союз­ні держави викликали цю війну, та підкреслив, між ін­шим, великі заслуги єврейського народу перед світовою культурою. При цьому він назвав Альберта Ейнштейна * своїм «шановним колегою». Того самого Ейнштейна, що його теорію релятивності гітлерівці називають «єврейсь­кою вигадкою».

Звідки такі пісні в устах арійського професора?

Швейцарці швидко розкусили цю загадку. Завданням німецького златоуста було підготувати грунт для втечі гітлерівської зграї на швейцарську територію.

Перейти на страницу:

Поиск

Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже