нізащо не хотіли наближатися до страшної ями, б якій ворушились в передсмертних конвульсіях сотні залитих кров’ю тіл. Федь то грозив, то показував їм цукерки. Коли це не допомагало, він хапав дитину за ніжку і підкидав високо вгору. Мале тільце, перевернувшись кілька разів у повітрі, падало в яму.
Згодом Федь завів собі наречену. В неділю він брав її під ручку і, весело поскрипуючи чобітьми власного виробництва (всебічний Федь знав і це ремесло), повагом проводив її через місто в лісок. Федь не знав тоді, що скоро прийде час і ліс перестане бути для нього місцем розваги.
Наближався фронт. Федь розумів, що блаженству настав кінець і доведеться змотати вудочки. Коли комендант міста сидів уже на чемоданах, Федя викликали в гестапо. Розмова була коротка. На другий день Федь Коваль зник.
Він нагадав про себе людям тільки після приходу Червоної Армії. Та це вже не був Федь Коваль, тільки Мороз. Точніше кажучи, Мороз — комендант «куреня» так званої УПА, і воював він уже, як казав, не за Гіт- лера, а за «соборну».
Воював цей українсько-німецький націоналіст методами, випробуваними ним в українсько-німецькій поліції. Він підходив до селянської хати і стукав у вікно. Коли йому відчиняли, він рубав господарів та їх дітей сокирою. Якщо ж ніхто не виходив, Федь підпалював хату і не повертався до лісу, поки не стихали крики палаючих людей.
Ночами, в умовлений час, юнкерси скидали зграї Федя озброєння та боєприпаси. Якось спустили йому навіть парашутиста-офіцера. Федь не був задоволений, він не любив ділитися владою, та що ж, служба службою. І Мороз слухався. Німець опрацьовував плани наскоків. Федь виконував їх. Німець лаявся, Федь перед ним виструнчувався. Спільні діла в минулому зв’язали Федя з німцем раз назавжди.
Та справи Федя гіршали: його банді не вистачало бандитів. Інструкція його «проводу» пропонувала провести «мобілізацію». І Федь проводив її насамперед серед куркульських синків. «Добровольця» приводили в ліс здебільшого під дулом автомата. Там уже чекали на його Федь і німець.
195
7*
— ВибирайІ — гримав Федь, показуючи на автомат.—« Це або...
— Капут!..— закінчував фразу німець.
І часто після такої переконливої бесіди «доброволець» клявся бути вірним «проводові»...
Перед нами один з таких Федевих горе-вояк. Його тільки вчора витягли з ями. Водянисті очі полохливо бігають по кімнаті:
— Чому пішов у ліс?
— Федь Коваль наказав.
— І більш ніхто?
— І... і німець-офіцер...
— А ти любиш німців?
Водянисті очі на одну мить спалахують: