Однак сили були нерівними. Повстанці мали лише гвинтівки, німці — автомати і кулемети. Після кількагодинного жорстокого бою з 700 в’язнів залишилось живими тільки 200 чоловік. Вони відступили до недалекого лісу. Німці підтягли свіжі сили з навколишніх гарнізонів. Повстанці — здебільшого євреї — захищалися з безмежною хоробрістю, вони розплачувались, як могли, за трагедію свого народу. Лише дванадцятьом з них пощастило вирватись з ворожого кільця.
* * *
Табір смерті в Тремблінці більше не існує. Але пам’ять про нього, про три з половиною мільйони замучених У ньому ні в чому не повинних людей живе і житиме. В годину великої розплати заговоримо про Тремблінку на весь голос. Про Тремблінку, Майданек, Освенцім, Бжезінки, Львів, про всі гітлерівські «фабрики смерті». Не буде для гітлерівської Німеччини милосердя.
2 Я. Галан, т, 2
ЛІКВІДАЦІЯ
Розглядаємо фотокартку: гладко виголена фізіономія типового бандита. На голові в нього шапка-мазепинка — єдина поступка гітлерівців галицьким жовтоблакитникам. На шапці — кругла кокарда поліцая, яка нагадує пломбу, що нею за польських часів таврували вуха призначених до експорту свиней. Тулуб затягнений ремінцями, пообвішуваний якимись бляшаними цяцьками, на грудях великий бінокль, з одного боку чималенька польова торба, з другого — величезних розмірів револьвер. Можна подумати, що перед нами герой з мексіканської оперети, якби не очі, точніше кажучи не очі, а дві вузенькі шпари, крізь які дивиться на вас безсумнівний двоногий звір.
Хто такий Федь Коваль? Куркуль з села Лопушна, але з тих куркулів, що то воліють не сіяти, не орати, а вбирати. Довго чекав Коваль на свою годину. Вона пробила, коли в Бібрці з'явилися німці. Федь один з перших записався в поліцію. Це був єдиний можливий для нього шлях до кар’єри і... наживи.
Почалися «акції». Федь Коваль не копав ям для трупів. Це робили самі приречені. Він тільки стежив за ними: крадькома з-під спущених вій стежив за рухами тих, що роздягалися. Коли на руці дівчини блищав золотий перстень, Федь непомітно підходив до неї і рухом досвідченого злодія здіймав перстень з пальця. Сережки виривав з м’ясом: церемонитись не було часу — за спиною Федя сотні людей стояли в черзі по його кулю.
Стріляв Федь відмінно. Німецький комендант Бібрки не міг ним нахвалитися: Федь ніколи не давав маху. Коли з наказу гестапівців людина бігла щосили на «дошку смерті», Федь влучав в її потилицю з відстані 20 і навіть ЗО кроків. Найбільше мороки було з малими дітьми. Вони