Сховище канцелярії нагадувало тепер божевільню. Посинілий від безсилого гніву Гітлер про щось кричав, комусь погрожував кулаками. Очевидець цієї несамовитої сцени Анна Райч розповідає: «Чоловіки й жінки кричали від обурення, розпачу і страху. Гітлер напівзбоже- волів від скаженини. Риси його побагрянілого обличчя годі було впізнати. В сховищі панували тільки божевілля, розпач і жах».
Хтось вийшов з підвалу та зараз же повернувся: до подвір’я рейхсканцелярії докотився вже гомін радянських кулеметів. Гітлер, напівживий від страху, скликає присутніх на... воєнну нараду. Вона триває недовго, генерал фон Грайм був єдиною, крім Бормана, особою, якій можна ще було видавати накази. «Наша остання надія,— стогнав постарілий раптом фюрер,— це Венке. Летіть і підтримайте авіацію Венкса. А Гіммлера знайдіть під землею і під арешт, під суді»
Генерал зітхає з полегшенням, в Анни Райч заблищали від радості очі: вони за годину-дві вилетять з цього пекла, у них є ще шанси на рятунок.
Єва Браун хотіла б також покинути той страшний підвал...
Мюнхенська міщанка, одна з тих молодих актрис, що збирають аплодисменти не за гру, а за красу, мріє про велику кар’єру. Роль звідника бере на себе фотограф Гітлера Гофман. Кіноактриса Лені Ріфенсталь дістає від
ставку, її місце займає Єва. Минають роки. Майже нікому не відома раніше Єва Браун стає найбагатшою жінкою Німеччини. Та кривава зоря її протектора починає меркнути, наближається кінець. Розсудлива Єва задоволена, що вже довгий час не бачила його, вона сподівається, що про неї забули. Даремно! Коли передмістя Берліна почули музику «катюш», старий кат шле по Єву. Смертельно наполохану жінку привозять до палаючого міста і ховають у підвал разом з цією людською руїною, яка з впертістю кретина суне їй в рот ампулу з смертоносною рідиною. Єва не хоче вмирати, вона борсається в припадках істерії. Однак фюрер не випускає її ні на хвилину з уваги. Раптом мозок кривавого комедіанта осінила ідея: він обвінчається з Свою. Уцілілі есесівці витягають з якогось підвалу магістратського чиновника, і той тремтячою рукою пише шлюбний акт. Геббельс підписує його як свідок.
Тепер час іще раз сісти за державні справи. Гітлер пише два заповіти, що, як йому здається, стануть надбанням історії. Один з них називає «політичним», другий — «приватним». У першому він урочисто іменує себе миролюбцем, призначає кабінет, який «повинен продовжувати війну всіма засобами...». У приватному заповіті він заявляє про бажання Єви Браун умерти разом з ним.