Але ні, не про них думає в цю чорну годину Йоахім фон. З його набряклих від стриманого плачу очей ось- ось поллються сльози і рейхсміністр заплаче над власного долею. До іншого плачу він нездатний. Занадто в нього мала для того душа і занадто підла.
ОСТАННІ ДНІ ФАШИСТСЬКОЇ АФЕРИ
Нема більш жалюгідного видовища, як кінець кар’єри нацистських вершителів долі Німеччини. В роді людському було чимало узурпаторів, більш або менш жорстоких, більш або менш розумних, але жоден з них не дав світові картини такого ганебного занепаду, як це робили творці третього рейху в годину, коли історія показала їм двері.
Кожний новий день приносить нам нові документи, нових свідків. В хаосі суперечних звісток, чуток і звичайних пліток-небилиць виринає поступово картина останніх днів гітлерівських Содома і Гоморри.
Ось якою змальовується ця картина.
24 квітня 1945 року. Гітлер не виходить ні на п’ять хвилин з надійного бомбосховища рейхсканцелярії. Напівбожевільний від розпачу і звичайного страху, він нагадує звіра, що несподівано опинився в клітці. З ним Єва Браун, Мартін Борман *, швагер Єви есесівський офіцер Фегеляйн і Геббельс з дружиною, єдині люди, що їх вдалося йому змусити залишитись у Берліні. Навіщо? Це питання він міг прочитати і в заплаканих очах Єви, і на тремтячих губах Геббельса. Він тепер іще декламував їм про вірність, про честь, він іще тепер повторював їм плакатні гасла на зразок того, що не повториться 1918 рік, але вони відчували фальш у вигуках фюрера, вони знали, що його загнав у цей підвал тільки страх та свідомість того, що ніде і ні в кого не знайде він ря- тунку.
Були хвилини, коли Гітлера зогрівала надія. Він, кажуть, називав тоді імена Гіммлера і Герінга. Він чекав якоїсь фантастичної допомоги, якоїсь фантастичної армії, яка зробить чудо і прорве залізне кільце радянських військ, що з години на годину звужувалась навколо центра Берліна.
Рапорти командуючих, зрідка отримувані Гітлером по радіо, говорили вже не про окремі поразки, а про цілковитий розгром, та він все ще не міг вийти з ролі: писав нікому не потрібні накази і годинами лежав животом па карті, пересуваючи з місця на місце шпильки з прапорцями.
На другий день Гітлер діждався нарешті звістки від Герінга. Вона була недвозначна... З потопаючого піратського корабля втікав ще один щур, старий, найжирні- ший з жирних.