Після першої світової війни на землях між Збручем і Сяном так само шаленів бандитизм. Тоді так само у лісній гущавині таїлася смерть і «лицарі довгого ножа» вештались по дорогах. Та є велика різниця між тодішнім бандитизмом і нинішнім, і вона не тільки в тому, що галицькі чі волинські розбишаки 20-х років були добродушними джентльменами порівняно з їх сучасними послідовниками. Авжеж, гітлери пішли — бандери залишились. Зв’язані не па життя, а на смерть з фашизмом, з його системою, вони продовжують за інерцією діяти навіть після того, як їхня Мекка — нацистський Берлін — ліг у руїнах, а їхні батьки й меценати з гестапо та німецької розвідки наказали довго жити або опинились за гратами. Бандерам пощастило поки що вислизнути з-під шибениці, і вони діють, діють за всіма правилами фашистської тактики.
Терор не є єдиною їх зброєю. Цей строкатий конгломерат горлорізів-авантюристів з довоєнного ОУН, викритих гестапівців та німецьких поліцаїв, есесівців з дивізії СС «Галичина», яничарів із зграї повішеного недавно Власова, здичавілих у лісах дезертирів, сільських і міських криміналістів з «мокрим амплуа» і деморалізованих німецькою опупацією підлітків має своїх гіммлерів, але має й геббельсів, геббельсів таких самих брехливих, дволиких та цинічних, як і їх неживий уже прообраз.
Гасло «самостійної» і «соборної» належить уже до їх залізного репертуару. Як там було з тією бандерівською «самостійністю» і «соборністю», показали роки війни: Бандера ніколи не виходив — і по природі своїй не міг вийти — поза рамки інструкцій всенімецького шефа гестапо Мюллера. Навіть як фіктивний в’язень концтабору в Саксенгаузені, він невсипуще дбав про те, щоб його ватаги не зійшли, чого доброго, з обраного для них гестапівцями маршруту; з цією метою він не раз і не два зустрічався в канцелярії табору з Мюллером і з похиленою головою вислухував поради та інструкції високопоставленого гостя...
Тим менше шансів приймати парад своїх шибайголів і мародерів на Софійській площі в Києві має Бандера сьогодні. І не тільки тому, що його фашистської «самостійності» ніхто на Україні не хоче. Бандеру менше турбує воля народу, ніж його протекторів. Так було і так буде.
Але саме з цими протекторами справа тепер зовсім погана: на кожному кроці дає себе відчути відсутність Гіммлера, Мюллера й Вітіски.