Unknown полностью

Замість святкових дзвонів київської Софії на честь Шептицькому — папському легатові — митрополит чує не- змовкаючі крики десятків тисяч мордованих німцями та їх націоналістичними посіпаками жінок і дітей, у вік­на його кімнати вдирається з вітром млосний сморід. із спалюваних людських тіл.

Шептицького інформують про «подвиги» його ви­хованців з УПА, які з не бувалим в історії людства озві­рінням і садизмом ріжуть цілі села, не даючи пощади навіть немовлятам.

Шептицький бачить кров також на руках деяких уніатських священиків, які приходять до нього з офіці­альним візитом.

Граф був не з тих людей, які непритомніють, поба­чивши кров. Його потрясло щось інше: свідомість своєї поразки, свідомість страшної катастрофи, що спітка­ла цілий його світогляд і перетворила на купу уламків плід його понад п’ятдесятирічної гарячкової діяль­ності.

ГОЛОС У ПУСТЕЛІ

Шептицький протягом короткого часу страшенно по­старів, підупав. Однак дивовижної сили організм, який стільки років боровся з хворобою, переміг і на цей раз. Граф вирішив рятувати, що врятувати вдасться.

Він відчував, що не може стояти церква на зраді на­родові, на неповинній крові його дітей, на продажних і позбавлених моралі служителях.

У своєму посланні, написаному в червні 1942 року, Шептицький говорить, що «в багатьох громадах живуть люди, душі і руки яких сплямлені неповинно проли­тою кров’ю ближніх».

В посланні, оголошеному кілька місяців пізніше, він цитує Давидові псалми, що стосуються вбивці:

«Рана його душі смердить та гниє в його живучому та ходячому ще по світу трупі. Він вибрав прокляття, і прокляття впало на нього... Дні його будуть короткі, хтось інший забере його маєток; діти його стануть си­ротами, а жінка його — вдовою».

Шептицький погрожує прокляттям вбивцям, та в той же час не знаходить відваги зробити це, боячись цілковитого осамітнення. Він і так уже констатує зане­пад своїх впливів і гірко скаржиться в посланнях на ду­хівництво, яке починає бойкотувати скликувані ним со­бори.

Більше того, в посланні від 26 лютого 1943 року Шептицький стверджує саботаж уніатського духівни­цтва, коли мова йде про боротьбу з фашистськими вбив­цями. Виховане ним уніатське духівництво не зрозуміло нового маневру свого духовного владики.

ПРИМАРИ

Це був початок кінця Шептицького. Він викликав духа, що його тепер даремно намагався загнати під зем­лю просьбами і грозьбами.