Ця віра Шептицького вилилась у справжнє запаморочення, коли гітлерівці окупували Львів. Зрівноважена людина, найвищий церковний «достойник» не заду- дуючись підписує відозву, в якій вітає «побідоносну німецьку армію» та... визнає оперетковий уряд Степана Баядери з його оперетковим прем’єром Ярославом Стецьком.
Вважаючи, що на цей раз його година насправді пробила, він кілька днів пізніше оголошує послання до уніатського духівництва, послання, яке, на його думку, повинно було остаточно переконати окупантів у його беззастережній відданості фюрерові та його органам. Він пише:
«Треба також звертати увагу на людей, які щиро служили більшовикам...»
Він пильно дбає про те, щоб армія німецьких загарбників була забезпечена продуктами коштом... українських селян. У своїй відозві до селян митрополит дає докладні, ми б сказали, агрономічні інструкції, як вони повинні працювати, щоб німецька армія не зазнала ні в чому нестачі.
Трохи згодом Шептицький дозволяє уніатським священикам служити літургію не вдень, а ввечері, щоб не відривати, чого доброго, селян від праці на благо німецької зброї. Слідом за своїм митрополитом співало в церквах «многолітствіє» запеклим ворогам України також чимало уніатського духівництва. І вони не тільки співали. Вся діяльність багатьох уніатських духівників під час німецької окупації — це довжелезний ланцюг зради українському народові і вірної служби його ворогам. Вони допомагали гітлерівцям грабувати і безцеремонно обдурювати народ. Ось, наприклад, якими мудрощами частували свою паству в німецькій брудній газеті:
«Дві наші малі дівчинки з одного (!) села під Львовом, що мають часті візії і розмови з ангелами (як колись Іванна д’Арк), ще за більшовиків бачили, як з неба на землю спускався золотий тризуб на блакитному тлі...» («Укр[аїнські] щод[енні] вісті» від 14 серпня 1941 р.).
Правда, цей «чудесний» тризуб так і не спустився на землю, а невдячні німці скоро викинули його в мотлох разом з своїми обіцянками створити «самостійникам» щось на зразок українського протекторату. Та це нітрохи не збентежило уніатських служителів Гітлера. В 1943 році, коли кривавому Адольфові забаглося поповнити свої потріпані ряди українським гарматним м’ясом, він створив з цією метою так звану дивізію СС «Галичина».