Переконавшись у толерантному ставленні Радянської влади до уніатської церкви та її духівництва, Шепти- цький набирає поступово самовпевненості і, згадавши, мабуть, що «відвага мед-вино п’є», шле до представників Радянської влади «протести» проти... засновування в Галичині комсомольських і піонерських організацій та проти розподілу монастирських земель поміж селян.
Водночас Шептицький на єпархіальних соборах і в листах повчає духівництво, як краще вести антинародну політику, не викликаючи при цьому підозрінь з боку Радянської влади.
З цією метою канцелярією митрополита було навіть випущено в 1940 році нелегальну брошуру: «Головні правила сучасного душпастирства», документ небувалого лицемірства і справді єзуїтського підступу. Автор цієї брошури, що ховається за ініціалами О. Й. С., в кожному рядку пропагує державну зраду, а закінчує, свій «твір» словами:
«Дай боже, щоб цей винятковий стан (читай — Радянська влада.—
Він радить також своїм підлеглим запевняти всіх і вся, що скоро вже прийде край Радянській владі на Україні...
В той час багато уніатських церков стають кузнями антирадянських провокацій, а чимало священиків — надійними охоронцями гітлерівських шпигунів і диверсантів. Гітлерівські помагачі, прикриваючись своїм станом священнослужителів, зривають заходи Радянської влади по селах, а по містах особливу увагу звертають на молодь, намагаючись прищепити їй ненависть до своєї влади, до свого народу.
Були й такі, які вдень носили хрест на грудях, а вночі, озброєні пістолетами, пліч-о-пліч з оунівськими бандитами, вбивали радянських людей.
Шептицький збирав плоди своєї сівби. Охоплений ідеєю підкорення Римові всієї України, Білорусії і Росії, він погрузав усе глибше в багно зради. Його честолюбним мріям не було меж: заради їх здійснення він готовий був на все.
У своїй відозві до підлеглого йому духівництва весною 1940 року він писав:
«...Многим з нас бог дасть ту ласку — проповідувати в церквах В. України, Право- і Лівобережної, аж по Кубань і Кавказ, Москву і Тобольськ».
Шептицький не мав ніякого сумніву, що саме так і буде, бо міцна була його віра у всесильність Адольфа Гітлера. Бажаючи прислужитись фюрерові, він довгий час ховає в своєму палаці гестапівського емісара Андрія Мельника, даючи йому змогу керувати диверсійно-шпигунською роботою оунівських банд.
РАЙ