Особливо вдався режисерові фінал оперети. Багато було в ньому щирого ліризму, а навіть — що тут говорити — драматизму.
З балетних номерів особливо вдалим було «Танго» у виконанні чудової пари артистів Т. Демпель і В. Єрмо- ласва і танець, якщо не помиляюсь, «Бут-Бут».
Дуже недосконалими у театрі є погано виконані і не підібрані за кольорами костюми, передусім костюми хористок.
І знову ж такий приклад. На афіші фігурує ім’я чудового знавця української мови М. Рильського, але, без сумніву, далася взнаки чиясь некомпетентність. Це вже не мова, а якийсь дикий жаргон, що компрометує не тільки літературного керівника театру, а й сам театр. Пора вже покінчити з перекладацьким піратством!
ЩЕ ОДИН ДОБРИЙ ТЕАТР
Між мандрівними зорями Шолом-Алейхема і героями «Повстання в гетто» П. Марніша* лежить ціла епоха. Але що таке найболючіші навіть переживання молодого Рафаловича і його коханої Рейзл у порівнянні з страшною трагедією їх народу в роки гітлерівської навали? Молода пара з інсценізованої повісті класика єврейської літератури бореться за особисте щастя, за кохання, за право вижити, але вона не замислюється над тим, що минуть роки і настане день, коли безмірність загального горя закриє їх маленькі зірочки, і в мороку, який запанує, ще ясніше сяятимуть інші зірочки, вже не мандрівні, а постійні, великі і сліпучо-яскраві зірки людської звитяги.
Світ Рафаловича-Рафалеско і Рейзл легко уміщався в чотирьох стінах. Осяває обох любов, але не занадто. Якби її не було, хто знає, чи варті були б особливої уваги, тим більше, що навіть та їх любов більше сентиментальна, ніж гаряча: Рафалеско в гонитві за коханою зводить по дорозі дівку, яку йому підкинули, а Рейзл... гм, та історія з Гришею Стельмахом вимагає більш докладного з’ясування. Малі це і незначні люди, звичайні рядові з незчисленного легіону героїв Шолом-Алейхема, лише більш екзальтовані, ніж інші.
Що б зробив Рафалеско, якби опинився в становищі Гірша Глюка, героя твору П. Маркіша?
Побоююсь, що... нічого, що думав би насамперед про себе, в кращому разі ще й про Рейзл. А думати ще не означає діяти. Рафалеско не вчили боротись, вчили його уникати боротьби, а там, де боротьба була неминучою, відразу капітулювати перед правом сильнішого. Ні, не впорався б Рафалович-Рафалеско з надзвичайно важким завданням Гірша Глюка, вихованця епохи Жовтня, людини, яка зрослася з народом, бореться і закликає до
16 Я. Галаи, т. 4
481
боротьби інших, воліє вмерти зі зброєю в руках, ніж повільно копати в кліщах створеного ворогом гетто.
Театр ім. Шолом-Алейхема розумів значення твору Маркіша, тому й доручив роль Гірша найкращій силі, яку має: грав Гірша народний артист Каз. РСР М. Гольд- блат. Його Гірш справді горів і захоплював. Це тим більша заслуга артиста, бо мав він справу з текстом, переповненим публіцистичною риторикою. Однак талант артист;; вдихнув життя у патетичну схему, і в особі самовіддано ї й борця побачили ми також люблячого сина і чоловіка, ліо дину, яка гідна не лише подиву, але й співчуття, особые ТІСТЬ, яка героїчно переборює себе, обтяжена ЛЮДСЬКИМ;; слабкостями, і все-таки перемагає. Якщо в епілозі Гірім переростає у символ, нічого не вдієш. Є ситуації, з якими немає жодної ради, а саме таку ситуацію створив тут занадто закоханий у патетику автор.
Антипода Гірша — Рафалеско грав арт. С. Бедер. Були тут цілком непогані зовнішні дані, акторська техніка, чудова дикція, було чимало так необхідного у цьому творі ліризму, однак цей Рафалеско менше нас переконував, піж Гірш. Чому? Насамперед тому, що ми не знали, де в тому Рафалеско закінчується акторське комедійство, а д« починається чутлива людина. В прохідній ролі гітлерівського офіцера з «Повстання в гетто» арт. Бедер ще мав право посилення міною, жестом, голосом; «Мандрівні зорі» не дають йому такого права. Особливо це стосується передостанньої картини, де актор Рафалеско повинен поступитися місцем Рафаловичу, який глибоко і щиро страждає.
Більш, набагато більш переконливою була Рейзл. Щоправда, автор інсценізації А. Рубінштейн обійшовся з Рейзл, як мачуха, показуючи її нам уривчасто, що заважало ближче познайомитися з цією милою дівчиною, однак цього було досить для знайомства з чудовою артисткою С. Лейман. Від дівчинки Хаєле в творі Маркіша до чудової співачки Розалії Співак у «Зорях» — немалий відрізок шляху, однак артистка подолала цей шлях легко, що спостерігаємо лише у щедрих талантів.
Багато хорошого можна було б сказати про побачених в обох названих виставах артистів А. Сонц (засл, діячка мистецтв УРСР), Д. Дніпрова, П. Померанц, Д. Жабо- типського (засл. арт. УРСР), Й. Гольмана, Д. Томську,
E [Папіро, Ш. Фінгерову, В. Шайкевича і А. Стрижев- ську. ,