Лісисті горби, що оточують містечко Винники, прикриті срібною шапкою інею. В морозному повітрі миготять дрібні сніжинки і сідають на просторе фабричне подвір'я. Чути глухе двигтіння машин. Рипнули двері, і з будинку управління вийшла людина в сірій блузі. Це голова робітничого комітету.
— Я шахтар Домбровського басейну,— розповідав тов. Іван Крук,— У 1937 році мене арештувала польська поліція, а суд покарав на 4 роки тюрми за те, що я відстоював право робітників на життя. Коли спалахнула війна, мені вдалося визволитися з тарнівської тюрми, і тоді я разом з іншими товаришами подався на схід. По дорозі смерть не раз заглядала нам у вічі, та яке ж було наше щастя і радість, коли ми дійшли до визволеного Львова.
Відразу пішов працювати до тютюнової фабрики, де мене обрали головою робітничого комітету. Роботи було багато. Протягом шести тижнів відремонтували фабричні будинки, що зазнали руйнації під час війни, а сьогодні фабрика працює повним ходом.
Більше того, коли до війни фабрика виробляла за депь 1 500 000 цигарок, то тепер виробляємо 4 600 000.
Йдемо східцями до машинного відділу. Тут все в ритмічному русі. Почувається творче піднесення серед робітників.
— У вас тут і раніше працювало стільки робітників?
— До війни було їх лише 312 чоловік,— відповідав член робітничого комітету тов. Петро Лучанський,— а тепер працює 487. Безробіття в нашому містечку майже ліквідовано.
— А ви давно тут працюєте?
Старий робітник відтворює в пам’яті. Збіглися зморшки на обличчі.
18 Я. Галан, т. 4
545
— Останню зарплату брав я тут 18 років тому. Тоді сказали мені, щоб я більше на роботу не з’являвся, бо на моє місце прийде інший, більш підходящий. Довгі і тяжкі були роки мого безробіття, але тепер прийшли такі прекрасні часи, що я но думаю про пережите горе.
Справ у товаришів з комітету дійсно багато. Треба повсякденно дбати про поширення виробництва, про постачання робітників харчами, паливом.
Незважаючи на те, що вороже охвістя шкодить, як тільки може, розгортається ударпицький рух.
Першою хороброю була тут 17-річпа робітниця Ірина Кирилейза, дочка бідного кравця, яка працює в пакувальній цигарок. Вона перша перевиконала норму на 25 процентів. її слідами пішли незабаром інші дівчата — Війська, Загачевська, Баранська. Наполегливість і ентузіазм тов. Кирилейзи відзначено тим, що її премійовано 500 карбованцями та відбудовано зруйновану під час війни хату. Цими ж днями її, як кращу робітницю фабрики, обрано до складу фабкому.