Unknown полностью

З’єднавшись з пародами великого Радянського Союзу, трудящі Західної України будуть будувати своє щасливе життя.

ВІЧНО ЖИТИМУТЬ В СЕРЦЯХ НАРОДУ

Кілька років тому я прочитав у газеті, що під одним подільським селом, в темну ніч, жовто-блакитні шакали розкопали могилу будьонівця, героя 1920 року, і розси­пали кістки по полю. Не до смаку була польським жан­дармам любов і пошана народу до праху бійця легендар­ної армії Будьонного. Селяни прах бійця знову закопали вночі.

З 1914 по 1920 рік по одна армія топтала землю За­хідної України. Та вони залишали по собі лише смерть і руїну. Одне тільки військо користувалося любов'ю міль­йонів народних сердець — військо, окрилене революцією, військо командарма Будьонного. Цієї любові ніщо не мог­ло вбити: ні 20 років розгнузданого терору, ні брехні, пі наклепи, що їх розповсюджували польські пави. Скіль­ки живучості, скільки непереможної сили було в ідеї, що їх несла на своїх прапорах Перша в світі Кінна Армія робітників і селяп.

В понурі тюремні вечори, коли сон не йшов на очі, по ліжках йшов народжений тугою шепіт. Це політичні в'яз­ні з Волині й Поділля розмовляли про славний 1920 рік. 6 кожного з них залишилися в пам'яті ті легендарні дні. Незламна віра в те, що будьонівці ще вернуться, ще при­йдуть, промчаться мов ураган по поневоленій шляхтою землі, щоб залишитись тут назавжди, жила в пих повсяк­денно, і чим більші були знущання озвірілих папських катів, тим більше дужчала й міцніла ця віра. Ці надії народу на своє визволення здійснились. Славні кіннот­ники разом з усією Червоною Армією пройшли через Збруч і визволили нас назавжди.

ВІДРОДЖЕНІ ЛЮДИ

До смерті пам’ятатиме столяр Петро Безпалко буди­нок біржі праці. П’ять років простоював він біля нього, щоб одержати роботу. Але в панській Польщі доля не ласкава була для робітників і Безпалко, крім ударів полі­цейської палиці, нічого не діждався.

А тим часом у сирій землянці на передмісті Левандів- ки животіла в злиднях його дружина, дитину мучили су­хоти.

Зазнав такої недолі і Дідух Василь. Безсонними но­чами, коли думки про завтра не давали спати, він падав в глибокий розпач. Він вирішив за всяку ціну рятувати свою родину і став продавцем. Не раз доводилось йому втіками від поліцаїв, не раз сидів під арештом за те, що не було патенту. Цькований, він мерз від ранку до ночі на морозі, щоб тільки не дати загинути своїй дитині.