Згодом Станіслава Михайлівна вийшла заміж. Але через кілька років трапилось велике горе —чоловік її, через те що був українець, втратив роботу. Ціла сім’я жила з нужденного заробітку, що його давав власник хімічного заводу за важку роботу Станіславі Михайлівні.
• Зараз Станіславу Михайлівну висунуто на посаду заступника директора заводу. Вона відчуває, яку відповідальну роботу доведеться їй тепер виконувати. Треба виправдати повагу і любов, з якою ставляться робітники до неї. Зв’язана тісно з робітничим колективом, вона прекрасно розуміє потреби робітників і потреби заводу, все їй тут знайоме: і люди, і машини. В її кабінет приходять робітники й інженери. Адже ж про все треба думати новим господарям заводу.
І Станіслава Михайлівна прекрасно справляється з своїм завданням. Не-дивлячись на те, що в неї буває щоденно до сотні відвідувачів, вона знаходить час, щоб поцікавитись усім, що діється на заводі.
— На заводі не ставало палива,— розповідає член завкому тов. Краковський,— і деякі з нас уже бідкались, що ж буде? Тов. Гургаль відразу ж подала пропозицію опалювати завод газом. І цей проект виявився реальним.
Новий заступник директора вміє перемагати труднощі. Вже з перших днів своєї роботи на новій посаді вона домоглася того, що завод забезпечено бензином.
Щоб упорядкувати контроль на виробництві, тов. Гургаль запровадила систему щоденних рапортів від керівників цехів.
Тов. Гур га лі» разом з новообраним завкомом опрацьовує проект розширення заводу. Незабаром буде побудовано олійницю. Коли робітник Дмитрів Михайло подав пропозицію про виробництво лаку для галошів, його ініціативу було негайно підхоплено.
— Всі робітники нашого заводу почали нове життя. Адже немає в нас більше катів-капіталістів, і кожний робітник почуває себе господарем заводу,— розповідає т. Гургаль.— Я горда, що мені, робітниці, доручено відповідальний пост.
Якось сказав мені мій син:
— Ти недавно ще плакала ночами над долею своїх дітей, а сьогодні вони працюють і вчаться. Зараз, мамо, коли дивлюся на тебе, сльози напливають мені на очі. Не знаю тільки, чи це сльози радості, чи гордості. Здається,— додав він з усмішкою,— що і гордості, і радості,— хвилююче розповідає Станіслава Михайлівна.
ТВОРЧЕ ПІДНЕСЕННЯ