В дитячому будинку на Кадетській вулиці вчинився шум. Хворого хлопця оточили дбайливою увагою працівники будинку. Вихователька групи, в якій був Євген, негайно перервала відпустку. Лікар сказав, що хворий не повинен лежати, тим-то тов. Шпира всю ніч носила його на руках. А як минув другий і третій день, вона побігла з радощами до директора, щоб заявити йому:
— Євген Шпак буде здоровий!
Директорові будинку тов. Якову Антоновичу Мегерди- чеву всього 28 років, проте він уже видатний педагог і головне — прекрасна людина, яку з щирою любов’ю згадують колишні питомці тов. Мегердичева — іспанські діти а Одеського дитячого будинку. Коли він з’являється між дітьми, вони вітають його радісним: «Здраствуй, товаришу директор!» І в одну мить обступають його тісним колом. Діти бідноти, сироти, вся п’ятсотголосна дитяча маса горнеться любовно до директора, який і посміється з ними, і пожартує, і дасть пораду, а коли трапиться — дитина захворіє, він і кілька разів на день відвідає її, пильно дбаючи про те, щоб нічого їй не бракувало.
Інакше, зовсім інакше було колись. Директор, грізний, насуплений, проходив по залах, а діти боязко тулились по куточках. Монахині нечутно сновигали коридорами, і коли їм щось було пе до вподоби, вопи проводили злякану дитипу до порожньої кімнати і там карали важким гумовим канчуком.
"Діти мусили трохи не весь день молитися до невідомого бога, клянчити в нього милостині і дякувати за свою нужду й приниження. До своїх христолюбивих виховательок вонп мусили бути безмежно покірливі і побожно цілувати їх пухкі руки. «Матечки» щодня нагадували нещасним дітям, що тільки дякуючи панській ласці вони не тиняються безпритульні по місту і за те вони повинні до кінця вірно служити панам.
Не було дитині і трьох років, як їй прищеплювали національну ненависть до українців і євреїв. Ці проповідниці християнської любові були запеклими шовіністками. Коли батьки-українці приводили сюди дитину, їм ставили умову: або дозволять дитині змінити національність на польську, або її виженуть. Про те, щоб прийняли до будинку єврейських дітей, не могло бути й мови.
Здоров'ям дітей ці богоугодниці піклувалися найменше. Показники смертності немовлят за той час дають дуже непривабливу картину. Наприклад, у 1936 році вмерло їх ЗО процентів.
Сьогодні діти оповідають про своє гірке життя в минулому па сторінках стінної газети.