В дитячому будинку на Кадетській вулиці вчинився шум. Хворого хлопця оточили дбайливою увагою праців­ники будинку. Вихователька групи, в якій був Євген, не­гайно перервала відпустку. Лікар сказав, що хворий не повинен лежати, тим-то тов. Шпира всю ніч носила його на руках. А як минув другий і третій день, вона побігла з радощами до директора, щоб заявити йому:

— Євген Шпак буде здоровий!

Директорові будинку тов. Якову Антоновичу Мегерди- чеву всього 28 років, проте він уже видатний педагог і головне — прекрасна людина, яку з щирою любов’ю згаду­ють колишні питомці тов. Мегердичева — іспанські діти а Одеського дитячого будинку. Коли він з’являється між дітьми, вони вітають його радісним: «Здраствуй, товари­шу директор!» І в одну мить обступають його тісним ко­лом. Діти бідноти, сироти, вся п’ятсотголосна дитяча ма­са горнеться любовно до директора, який і посміється з ними, і пожартує, і дасть пораду, а коли трапиться — дитина захворіє, він і кілька разів на день відвідає її, пильно дбаючи про те, щоб нічого їй не бракувало.

Інакше, зовсім інакше було колись. Директор, грізний, насуплений, проходив по залах, а діти боязко тулились по куточках. Монахині нечутно сновигали коридорами, і коли їм щось було пе до вподоби, вопи проводили зляка­ну дитипу до порожньої кімнати і там карали важким гу­мовим канчуком.

"Діти мусили трохи не весь день молитися до невідо­мого бога, клянчити в нього милостині і дякувати за свою нужду й приниження. До своїх христолюбивих виховате­льок вонп мусили бути безмежно покірливі і побожно ці­лувати їх пухкі руки. «Матечки» щодня нагадували не­щасним дітям, що тільки дякуючи панській ласці вони не тиняються безпритульні по місту і за те вони повинні до кінця вірно служити панам.

Не було дитині і трьох років, як їй прищеплювали на­ціональну ненависть до українців і євреїв. Ці проповідни­ці християнської любові були запеклими шовіністками. Коли батьки-українці приводили сюди дитину, їм стави­ли умову: або дозволять дитині змінити національність на польську, або її виженуть. Про те, щоб прийняли до бу­динку єврейських дітей, не могло бути й мови.

Здоров'ям дітей ці богоугодниці піклувалися наймен­ше. Показники смертності немовлят за той час дають ду­же непривабливу картину. Наприклад, у 1936 році вмерло їх ЗО процентів.

Сьогодні діти оповідають про своє гірке життя в ми­нулому па сторінках стінної газети.

Перейти на страницу:

Поиск

Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже