Нарешті прийшла воля. Марія немов удруге народилася на світ. Вона бачить, що ті, які були нічим, стали насправді всім. Вперше у своєму житті злидарка впізнала, що таке щастя. Перед будинком профспілки трам- Ьайпиків зібралися жіпки, між ними Марія. Вони входять
одна по одній у будинок і пишуть заяву: «Прошу прийняти мене па роботу в Трамтрест».
Минув тиждень, і одного сірого осіннього ранку з депо виїхав трамвай, па якому кондуктором була Марія. Важко було їй працювати в цей день, хоч і помагали товариші, бо складна робота кондуктора, а досвіду у Марії не було жодного. Зате було палке бажання: працювати для Радянської влади, для народу. А це значить — працювати віддано і чесно.
Марія Зубрицька знає, що багато залишилось по панах у Львові всякої печисті, яка рада була б ошукати робітничо-селянську владу, обманути її. Минув місяць, другий, і про Марію почали говорити в тресті. Касир депо, побачивши перед собою цю малу жінку з яскравими очима, знає, що вона несе йому більше грошей, ніж хтось інший. Наприкінці місяця січня, коли бухгалтер закінчив рахунки, він підкреслив у списку прізвище Зубрицької червоним олівцем. Її збір складав удвоє більше, ніж середній збір кондуктора. Відійшов у минуле ще один місяць, і бухгалтер сказав директору: в лютому Зубрицька здала в касу 4470 крб. і 20 коп. Це рекорді
І Марію премійовано. Вона здобула таким чином у лютому подвійну плату і незрівнянно більше — пошану робітничого колективу тресту.«Вона зараз кращий працівник руху. В той час як середній збір кондуктора за день складає 90—130 крб., вона домоглася 280 крб. денного збору.
«Все моє життя,— каже Марія,— було лише працею, але тільки тепер я люблю її, люблю так, як люблю мою чудову Батьківщину — державу серпа і молота. Сьогодні визволена радянська жінка, і за це щастя, за цю велику честь віддячу партії і рідній Радянській владі. Тепер я працюю добре, завтра — працюватиму ще краще».
СВЯТО НАРОДУ
Над містом висіла ще темна березнева піч, коли з гуртожитку студенток університету вийшло 70 дівчат. Розгорнувши червоний прапор, вони пішли вулицями з бадьорою піснею.
В дверях дільничної виборчої комісії № 27 на вул. Дверпицького їх привітав голова комісії тов. Клим* кович:
— Здраствуйте, раппі пташки, дорогим гостям ми раді! Але я вас повинен розчарувати: ви не перші...
— Перший прийшов я! — сказав гордо 65-річний робітник кіно «Палас» тов. Василь Федорчак.