В ті часи треба було мати відвагу, щоб сказати озвірілим володарям Польщі відверто усунене слово правди. І Василевська цю відвагу мала. На неї 8 піною в роті накидались фашистські писаки й прокурори, цькували її і знущались. Кожен її крок негайно записувався в полініяних актах. і*
Пам'ятаю, як у сонячний травневий день 1936 року Ванда Василевська виступала на Конгресі оборони культури у Львовк Я бачив, з яким захопленням приймали робітники її натхненні слова протесту проти дикого кривавого насильства шляхетської влади над багатостраждальним народом Західної України. Для мене не було тоді сумніву, що переді мною одна з тих небагатьох письменників, які удостоїлись найбільшого щастя — любові народу.
На цю любов Вапда Василевська заслужила. Тому тепер, коли парод західних областей України готується до історичного свята — виборів, він не міг забути автора «Батьківщини» та «Землі в ярмі». Радість, з якою трудящі підтримують висунення її кандидатури, найкраще свідчить про те, що народ і тільки народ може оцінити все те, що в людині є найкраще і найбільш благородне.
Ванда Василевська буде достойним депутатом Верховної Ради СРСР.
УДАРНИЦЯ MAPI#
На півморговому клаптику подільської землі жило їх семеро: батьки й п’ятеро дітей. Між ними наймолодша —’ Маруся. Жаття не було — хоч не згадуй. Прийшла світова імперіалістична війна, і не стало батька, скоро померла й мати. Розбрелися діти хто куди — добрих людей шукати. Гірко бідували вони, коли ще жили батьки, а тепер життя їх мукою стало. Проте Марія не здавалась, вона вірила, що прийде день визволення, прийдуть часи, в яких і вона, і тисячі-тиеячі таких, як вона, раз і назавжди позбудуться злиднів і горя.
У 1933 році Марія Зубрицька працює у швейні за 6 злотих тижнево. її чоловік — робітник асенізаційного підприємства — заробляє не набагато більше. Вонц ^боє не миряться зі своєю долею, але затискають зуби і пробиваються через життя як тільки можуть.
«Почекай, Маріє, буде ще інакше»,— казав Марії чоловік в особливо тяжкі хвилини.
І коли прийшов день 15 квітня 1936 року, він вийцюв разом з дружиною на демонстрацію, щоб на весь гблос сказати, що далі мусить бути інакше. Залунали постріли, пошввла вулицями Львова кров сотень убитих і поранених. Опинився і Степан Зубрицький під поліційним чоботом. Немилосердно скатований, він довго лежав в госпіталі, а як виписали його після операції, сказали! до самої смерті будеш калікою.
Це був для Марії найбільший удар за все її бідне життя.