Це, товариші, не був такий собі каприз розперезаної воєнщипп. Ці вороги культури взагалі були запеклими ворогами слов’янської культури. Винищити її кращих представників, зачинити для слов’янських народів на сім замків двері культурних закладів — такий був план німців, здійснюваний ними з небаченою в історії жорстокою послідовністю.
І якщо завойовникам не вдалося здійснити цей план до кіпця, то це вже не їх вина. Це заслуга Червоної Армії, це заслуга нашого великого багатонаціонального народу. Французький письменник А. Мальро * назвав часи гітлерізму часами презирства. Так, презирство, організоване презирство стало також зброєю в руках гітлерівських завойовників. Коли вони па цьому будинку, па будинку українського театру, зробили напис «нур фюр дойче» (тільки для німців), вони хотіли таким чином вмовити нас, українців, що ми — парії народу панів та що тягар презирства кинутий на наші спини самою історією.
На щастя, ролі тепер змінились. Не було, мабуть, і не буде в світі країни, яка б своїми ділами стягнула на себе стільки презирства, як саме фашистська країна.
Є одна проблема, товариші, якої не можна нам обійти мовчанням. За словами Леніна, Німеччина Вільгельма II, надувшись, мусила у 1918 році луснути. І по ній потім дійсно залишився тільки великий сморід. Щодо Німеччини Гітлера — від неї несло сопухом уже від самого початку її існування. Цей гітлерівський фашистський сопух що не зовсім вивітрився з нашої землі. Ви знаєте, що гітлерівці підготували собі тут категорію людей, зрадників свого народу, яких важко було б не назвати гієнами, які па кривді і крові своїх співгромадян будували свій особистий добробут. Це ті, що допомагали німецьким катам зривати з своїх замучених братів одежу, щоб потім винести її на базар. Це ті, що, позбувшись решток людської і національної гідності, злигались з німецькими окупантами і на спільній з ними спекуляції награбованим народним і приватним добром заробили чималі масткп.
Доля їх батьківщини, їх народу була їм байдужа, їх душу не турбували ні примари Мапдапека, ні жпвцем спалені діти Полтавщини.
На кривді і крові народу виріс суспільний прошарок, позбавлений будь-яких етичних норм, ненажерливе зборище безцеремонних торгашів, готових продати навіть рідну матір, якщо тільки хто добре за це заплатить.
З вигнанням фашистів кар’єра цих людців скінчилася. Проте їм важко з цим примиритись, тому вони ненавидять народ, ненавидять Червону Армію, ненавидять Радянську владу.