Хоч їх мало, але досить, щоб отруювати нам повітря. Це вопи становлять сьогодні основну базу для польських і українських націоналістичних банд. Це вони є джерелом антирадянських провокацій.
Ці годованці гестапо і побратими німецьких мародерів ніяк по хочуть взятись за чесну роботу. Одні з них голосують вночі на мурах за «польський Львів», іпші стиха підтримують гестапівських агентів із кодла бандерівців. Та що б не говорили ці продавці душ, як би не декламували, ми бачимо, добре бачимо па їх руках кігті фашистського звіра.
Відрубати ці кігті — невідкладне завдання кожного з нас. Інтелігенція Львівп^йни повинна напружити всі свої сили, щоб паралізувати роботу цієї ворожої агентури. Нам не можна ні на хвилину забувати, що національна ворожнеча — це зброя, якою особливо охочо користується ворог. Боротися з нею — це значить рятувати серця і уми нашої молоді, це значить спрямовувати наші західноукраїнські землі на шлях прогресу, на шлях великого людського щастя, що за нього боролися і вмирали герої Севастополя, Сталінграда, Дніпра і польської Праги.
Хай кожна наша дитина вже па самому початку її свідомого існування пізнає священну правду про те, що в львівських скверах, в солдатських могилах сплять визволителі, воїни Дніпра і Волги, сини великих братніх народів, народів, які пліч-о-пліч пройшли тяжкий і славний шлях від Сталінграда до Будапешта, і до їх переможних
кроків з радісним трепетом серця прислухається все, що в світі чисте, чесне й благородне. Наш народ запам'ятає на все своє життя, що в великій сім’ї народів, яка дала нам Леніна, є герої, які не тільки зуміли відстояти свою свободу, але й понести її прапор за Віслу, за Дунай, до Адріатичного моря, туди, де гітлерівський варвар вважав себе ще недавно повновладним господарем.
Мп, радянські люди, противники національної обмеженості. Але ми знаємо: народ, що в неймовірних стражданнях народив нову спілку людства, народ, який знайшов у грізний час у собі моральні і фізичні сили розтрощити найстрашнішу воєнну машину, що її знала історія людства, цей народ заслужив право бути гордим. Коли ми бачимо, як, незважаючи на війну, буквально з попелу відроджуються зруйновані ворогом міста і села, коли ми бачимо, як університети стають знову університетами, а театри — театрами, голосніше ніж будь-коли звучать горді слова Маяковського: «Я громадяни п Радянського Союзу».
ПРОМОВА НА ОБЛАСНІЙ НАРАДІ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ