Ви пам'ятаєте 1933 рік, коли націоналістична частина інтелігенції, реакційні журналісти Галичини виступили з маніфестом, в якому заперечували проти возз'єднання За­хідної України з Радянським Союзом, і ви ж виступили за цей маніфест, Михайле Івановичу. Ви це пам’ятаєте добре... А чому зараз ви не виступаєте і пе признаєте сво­їх помилок?..

Я кажу, що зараз пе може так далі бути, треба ска­зати тут своє тверде слово. Я хочу взагалі сказати тут дея­ким письменникам, які стоять осторонь і хитаються, пе знають і куди краще їм схилитися.

Радянська влада дуже делікатно з ними поводиться, як, наприклад, з професором Крип’якевичем *, професором Рудницьким. Я скажу відверто, що ні одна країна в сві­ті так би з вами не поступила. Згадайте, що робили в Франції партизани зі зрадниками батьківщини. А Радян­ська влада дуже гуманна.

Радянська влада поставилась надзвичайно поблажливо до цих людей, враховуючи те, що довгі десятиріччя життя проходило тут інакше, проходило в таких умовах, що во­ни могли багато дечого не розуміти і не могли навіть діяти, по прикриваючись цією совістю і людською гідністю.

Мені здається, що справа тут в чомусь іншому, і не можна залишатись байдужим до подій. Не можна забува­ти, що у людей мозок, але крім мозку, є серце і людська гідність. Якщо є люди, які не знають всієї історії Захід­ної України, то є люди, які б могли краще за інших бо­ротись з ворогами, українсько-німецькими націоналістами. Я кажу, що вони б могли краще їх викрити в своїх книж­ках і т. п., краще, ніж хтось інший міг би це зробити. Невже ви не могли все це досі викрити? Чую, як професор Барвінський * посилається на те, що подібна аполітич­ність інтелігенції була наприкінці XIX століття.

В XIX столітті, правда, була реакційна інтелігенція, але була також і прогресивна інтелігенція. Одним з таких народних інтелігентів був Іван Франко. Деякі стояли обіч Франка, а ті, прислужники, цькували Франка... Можемо відмітити, що це було і є праве крило інтелігенції, яке повинно в найближчий час дати відповідь. Лишилось-бо небагацько часу для того, щоб збулися слова про людську совість і гідність людини. (Оплески.)

ПРОМОВА НА VI СЕСІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ МІСЬКРАДИ ДЕПУТАТІВ ТРУДЯЩИХ (18 січня 1949 р.)

— Скажу кілька своїх міркувань як член культурно- освітньої комісії міської Ради. Часу небагато, питань чи­мало, доведеться обмежитись тим, що вважаю за най­важливіше.

Перейти на страницу:

Поиск

Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже