Зовсім іншу картину ми бачимо в капіталістичному Заході. Там газети годують читацькі маси отрутою воєнної пропаганди, охоче вдаючись до наклепів і провокацій. Міста Європи продовжують лежати в руїнах. Не піднялись з руїн ні Неаполь, пі Роттердам, ні лондонські квартали. Зате піднімається дим з труб фабрики смерті Круппа — дим, що нагадує нам крематорії Освенціма і Май- данека. Імперіалісти намагаються показати свою силу. Але їх міць збудована на піску, їх плани — замки на кризі. Народи всього’світу ненавидять війну, вони хочуть миру. Гарячковими озброєннями імперіалістам не уникнути кризи, не залякати їм атомною бомбою народи, які розгромили озброєний фашизм і сьогодні готові завдати нищівного удару паліям нової війни.
Трудящі всього світу проти війни, вони за мир і демократію. Кращий доказ цього — лист шотландських трудящих народові Радянської України. Ми, радянські люди, передаємо їм сердечний привіт і міцно тиснемо їм руки. Вони — наші брати і союзники, одна у нас мета — мир і визволення народів від кривавих пут Уолл-стріту і Сіті. Радянський Союз був і буде оплотом миру. Наш народ переміг у війні, він перемагав і на трудовому фронті. А його перемога — це перемога всього трудящого людства!
ПРОМОВА НА НАРАДІ КОЛИШНІХ ЧЛЕНІВ КПЗУ
Я виступаю першим не тому, що мої заслуги такі великі, а щоб не чекати, поки хтось виявитЕ бажання взяти слово.
Революційну діяльність я почав 1923 року у Відні. Там вперше познайомився з революційним рухом. Тоді існувало українське робітниче товариство «Єдність» ♦. У Відні було багато робітників, революціонерів-емігран- тів, які виїхали з Польщі, бо умови для боротьби там були значно кращі.
Товариство «Єдність» діяло під керівництвом комуністів. Воно нараховувало декілька сотень членів, було настільки сильне, що в першотравневих демонстраціях це робітниче товариство виступало під своїми прапорами.
Улітку 1924 року я приїхав на канікули з Відня до Перемишля (це моє рідне місто), і став членом Комуністичної партії. Я мало був підготовлений до партійної роботи: був ще студентом. В той час існувала політична організація ДОПС*, яка об’єднувала чимало студентів різних національностей. Я також належав до неї.