- Зайве не лізь куди не кличуть, - завершила я.
- Саме так.
Підвівшись, Німідор залишив кімнату, а я помітила як важко він ходить. Чи то від втоми, чи травма якась.
- Хочете свіжу плітку? – запитала я забігши після школи провідати подружок.
Фіона вже самостійно пересувалась, Олдрі ж ледь тримала в руках ложку, та загальний стан дівчат покращувався кожного дня. Про хворобу залишились лише ранки на шкірі, які в майбутньому перетворяться в шрами. Та майбутніх цілительок це не лякало, є купа ліків та чарів для покращення вигляду.
- Не тягни, кажи, - не втрималась люшитка, й аж підскочила на ліжку. – Ти так рідко про щось розповідаєш, то мабуть, дуже важливо.
Звісно хотілось дочекатись Ванду, яка й досі допомагала в лікарні, та дивлячись на нетерпіння одужуючих, не втрималась.
- До школи прийшли ще чужинці й одразу почали вимагати, щоб їх прийняли та почали навчати, мовляв, вони й так час згаяли сидячі в Норгерді через лихоманку.
- Нічого собі. А наші що?
- Наші. Ректор жахається, декан скаженіє, учні очікують. До початку іспитів їм дозволили користуватися бібліотекою, а житло порадили шукати в місті, гуртожитки й так переповнені. Леорі каже, що навіть в коридорах ліжка стояли під час епідемії.
- Добре що в школу не проникла.
- Так. Але дехто до навчання вже не повернеться, - з болем в голосі сказала я, згадуючи списки померлих учнів, що бачила у декана на столі.
- Цього боюсь більше. Повернусь до школи й дізнаюсь хто не пережив.
Я вперше бачила як Олдрі плаче. Не стримавшись обійняла дівчину, та додала:
- Я також цього боюсь. Навіть якщо це буде Айша, не зрадію.
Всі зітхнули й замовкли. Розповідати про чудовиськ, які регулярно з’являлись в ночі на вулицях міста не стала. Досить поганих новин.
- А скільки їх? – заспокоївшись запитала люшитка.
Я не одразу зрозуміла про що питає дівчина, й навіть встигла подумати про монстрів та телепатію.
- Чужинців скільки? – вточнила більш здогадлива Фіона.
- Дванадцять. Сім хлопців та п’ять дівчат. А в цьому світі є снігові ельфи? – зрадівши зміні теми вирішила її підтримати.
- Є. Живуть на півночі на острові. В них окрема країна Талві зі столицею Юлмірат.
- А як виглядають?
- Чистокровних ніколи не бачила. Ванда якось зустрічалась з напівкровкою, так від лісового не відрізниш. Та я чула, що в них світле волосся та бліда шкіра. А що?
- Серед чужинців є один сніговий. Волосся білосніжне, очі фіолетові. Сам високий, стрункий. Майже постійно мовчить. А як скаже, наче кригою намагається пронизати.
- Хочу це бачити на власні очі.
І як доказ своїх слів Олдрі спробувала встати з ліжка. Звісно в неї нічого доброго з цього не вийшло, якби не я, що сиділа поруч, впала б на підлогу.
- Потім подивишся. Також серед них ще три ельфи: хлопець та дві дівчини. Одна дріада. Два перевертні – вовк та лисиця. Четверо людей та один вампір.
- Знов вампір? – запитала Фіона. – Хоча, чим більше чужинців-вампірів, тим легше буде Вальдегор. Він до речі як?
Так, дівчатам також наважилась розповісти, ким на справді є Гор. Краще нехай від мене дізнаються, аніж від когось з чужих. З найближчих приятелів залишився лише Соренто, хто ще не встиг про це дізнатися. На диво Олдрі вдалося втримати язика й не розповіси всім охочім її послухати цю інформацію.
- Майже не бачу. Вчора заходив, втомлений та задоволений водночас. Передавав всім привіт та скорішого одужання. А ще, сказав, що якщо ліки не подіють, то вкусить й перетворить на вампіршу, та померти просто так не дасть.
- А він може? – знов підхопилась Олдрі.
- Невідомо. Не ризикнули перевірити, - чесно зізналась я.
- Ех, такий експеримент був би, - стримуючи сміх з розумінням додала Фіона.
- Та ну вас, - махнувши на нас рукою, люшитка сховалась під ковдрою.
Ми ще трохи покепкували з подружки, сміючись та жартуючи. Після такого не хотілось й повертатись до школи, де було моторошно й болісно.
В кабінеті декана я стояла й радісно посміхалась, чим дуже дратувала пана Лавера.
- Це не дуже добра ідея, - коментував магістр Ванлір те, що відбувалось.
- У вас є краща? Я за любки її вислухаю, - запропонував Лавер.
- Нема. Та використовувати для цього ученицю, на мою думку занадто.
- Вам нагадати, що перед вами не просто учениця, а стихійне лихо світового масштабу, - вліз в суперечку Німідор.
Наче я поряд не стою. От ображусь і не буду допомагати. Не втрималась й показала язика ельфу.
- І це наш порятунок, - помітивши це, тяжко зітхнув магістр Дотр.
- На жаль так. Й порятунок, й прокляття водночас, - підвів висновки декан.
Цю дивну розмову пояснити дуже легко. Як дізналися на дівчат в місті полювали демони, що лізли через стихійні портали. Відстежити де й коли відкриється черговий було не можливо, того вирішили влаштувати пастку. Й приманкою мала виступити я. От й сиділи члени ордена й сперечалися, чи доречно використовувати для цієї місії спостерігача Головного.
А в мене виникло додаткове питання: чи всі магістри школи входять до цього ордену?