- Це не дуже добре. Адже мені може знадобитися лабораторія.
- Давай проблеми вирішувати по черзі виникання, - майже процитував мене декан, - Якщо треба, засунемо тебе в десять захисних контурів. Чи он молодий талан пришлеш. Домовились?
- Домовились. Ну що пані Ольше, йдемо до лабораторії. Спробуємо взяти максимально більше всього необхідного.
Я мовчки погодилась та послідкувала за вчителем. А вже в лабораторії таємно ховала в браслет інгредієнти для зілля та настоянок. Не красти, а щоб легше було нести.
***
В лікарні пахло травами, хімічними елементами та кров’ю. В коридорах панували шум та метушня. Співробітники бігали між палатами та лабораторіями, збиваючи один одного з ніг намагаючись як найшвидше дати ліки хворим. Але гірше за все на мене вплинула атмосфера. Біль, паніка, відчай, втома, безнадійність, жах. Мені знадобилась декілька хвилин, щоб заспокоїтись. Новий же артефакт й досі був не готовий.
Магістр Стер з розумінням віднісся до ситуації та допоміг влаштуватися на вільній лавці, які стояли вздовж стін коридора.
- Ви як? Може води принести? Чи заспокійливих крапель?
- Дякую, не треба. Вже краще. Я знала, що захисний артефакт не справляється, та не очікувала, що настільки.
- Емпатія. Від неї багато користі, а ще більше шкоди. Почекайте тут, а я поки знайду головну цілительку, а вона вже вкаже де нам влаштуватися.
***
Лабораторія, яку люб’язно нам надали була заставлена колбами, мензурками, флаконами, котлами, скриньками та різноманітною апаратурою, що використовували як алхіміки, так і зіллявари. В повітрі як завжди пахло травами, реактивами та приготовленими, чи зіпсованими зіллями.
- Отже, перед нами виникла проблема, - почав магістр, розгрібаючи місце на столі, щоб покласти сувої та книги, що принесли з собою. – Зілля, на яке ми витратили стільки часу та цінних інгредієнтів, ледь допомагає. Таке враження, що не встигає діяти.
- Лихоманка еволюціонує?
- Еволюціонує?
- Так. Стала більш стійкою до зілля
- Саме так. Нам потрібно змінити рецепт. Й найголовніше та неприємне: перевірятимемо одразу на хворих.
Магістр встиг виготувати вакцину, яку не довго розмірковуючи погодився на собі перевірити Філл. Й добре, що ніяких наслідків не виявлено. Сподіваюсь, на таку ж реакцію й хворих.
- А як тут обстежують хворих? В моєму світі, наприклад беруть кров на аналіз, й вже після цього вирішують яке лікування краще. А яка послідовність тут?
Магістр Стер здивовано на мене подивився, довелось описати процедуру настільки детально, наскільки це може зробити розумний, який не вчився на медика, але щось читав, чи чув. Сподіваючись лише на те, щоб мої мізерні знання не зашкодили.
Вислухавши мене уважно, й прийшовши до якихось висновків у своїй голові, магістр почав працювати над створенням нових ліків, іноді відволікаючись на їжу чи короткий сон.
Прокинулась я з біллю в спині. Спати на жорсткій, короткій софі було поганою ідеєю, але йти посеред ночі додому по місту де бігає монстр, ще гірше. Магістр взагалі спав на стільці, поклавши голову на стільницю й використовуючи руки замість подушки.
Прокинулась я не просто так, а від того що в лабораторію увійшли скрипнув дверима й запустивши протяг. Це були Мадлена Вайлд, чергова цілителька та Філл, що приніс нам сніданок, чи обід, я вже загубилась в часі.
- Ви вже не спите? До вас ще один помічник прийшов, - втомленим голосом доповіла жінка.
Вночі до лікарні доставили майже сотню хворих лихоманкою, чотирьох постраждалих від монстра й з дюжину інших хворих. Хто з ножовим пораненням, хто з переломами, а хтось і з отруєнням. Було взагалі не зрозуміло, як жінка стояла на ногах.
- Дякую, - віддячив, щойно прокинувшись від наших голосів, магістр, ввічливо прикриваючи рукою позіх. – Хай починають снідати, а мене до вас розмова.
Схопивши три пробірки з різними експериментальними зіллями кудлатий зіллявар залишив лабораторію.
- Ти чого сюди приперся? – запитала я друга. – Хочеш захворіти?
- Звісно ні. Але мені довелось спілкуватися з хворими, й досі здоровий. Мабуть, зчеплення діє.
- Сподіваюсь, - вже більш спокійно додала я, та почала діставати з кошика їжу. Відкусивши хліба з цілої паляниці. – Що з навчанням?
- Школа зачинена. Лише ті хто живе в гуртожитках можуть ходити до бібліотеки, але виходити в місто їм заборонено. Точніше вийти можна, а от повернутися ні. Я в перші дні мешкав у Леорі, та вимушений був їх залишити. Їжі й так ледь вистачало, а тут зайвий рот. Того повернувся додому, а там сусіди захворіли. Я від них не заразився, от і вирішив прийти сюди допомогти.
- До мене не заходив? - я за ці дні лише раз зайшла перевдягнутися-помитися, й назад.
- Заходив. Коша сказав, що з’являвся Вальдегор, він йому розповів про все, що коїться в місті. Та довго він не затримався, захопивши трохи їжі знов відправився до вчителя.
- Це добре. Не вистачало, щоб його випадково в місті побачили. Документи, що привіз Террі звісно не відрізниш від справжніх, та все одно лячно.
- Але про нього ж знає Німідор!
- Він то знає, а звичайні вартові - ні.