- Портал був тут, - тикнула я рукою майже в центр попелища, - він не мав стабільної форми, але навряд перевищував півтора на півтора ларка. Ще на відміну від наших в нього була відсутня рама. Але перед усім лякало що він клуботався, наче не портал, а пожежа. Та ще з нього інколи виривалися блискавки. А! Ще згадала. Якось дим розійшовся й мені, на тій стороні порталу, вдалося розгледіти контури ще одного демона. Він на відміну від ларгінців мав лише дві руки, а на його голові були велетенські роги. Чи то шолом такої форми. Часу розглядувати його більш ретельно не було, я майже одразу розпочала пожежу.
- А він тебе помітив? - з тривогою в голосі запитав Лавер.
- Так. Я це відчувала. Й не тільки бачив, а ще й добре розгледів та запам’ятав.
- Звідки така впевненість?
- Я відчула. Він дуже здивувався, коли я перекинулась драконом.
- Це не добре.
- Знову будеш наполягати на цілодобовій охороні?
- Оцінюючи, як ти впоралась з ларгінцями, то буде марна трата ресурсів.
Нарешті. Й пів року не пройшло.
- Але..., - продовжив декан, та я його перебила.
- Хтось наближається.
- То Німідор. Треба це місце взяти під охорону.
Але декан помилився, це були селяни які ще не встигли набрати “оберегів”. Розігнавши шукачів, ми присіли в очікуванні ельфа з загоном охоронців. А щоб не гаяти час, декан вчив як встановити зв’язок з фамільяром, щоб бачити його очима, коли він знаходиться на відстані.
- Й нащо ти це все притягла? - запитав мене Вальдегор, спостерігаючи як я розставляла зміст підвалу вежі у своєму підвалу.
- Щоб спокійно з ними розібратися. Може щось знадобиться.
- Дійсно дракон. Все до своєї печери тягнеш. А раптом там щось небезпечне? Якась хвороба, наприклад?
Тяжко зітхнувши, з частиною слів погодилась. Мій підвал дійсно все більше нагадував звалище. Тут вже знаходились деякі речі з Гаяв-Тока, та ще й додала з зони. Якщо чесно кажучи я дуже ризикувала телепортуючись прямісінько до підвалу, раптом сховище знайшов Німідор та також його обстежує. Та на моє щастя схованка залишалась не поміченою.
- Я ж не збираюся відкривати ці флакони прямо посеред міста, - намагаючись трохи виправдатись, відповіла я. - От навчуся встановлювати захисні бар’єри як магістр Стер, щоб жодна бактерія його не перетнула, тоді й почну досліджувати.
- А сама захворіти не боїшся? Може там спеціальний вірус проти драконів?
- Може. А може й ні. Час покаже. А ти знов зібрався до фот Хейнна?
- Так. Повернуся на при кінці наступного тижня. Якщо впораюсь з завданням звісно.
Я трохи засмутилася, адже на наступний тиждень в мене були деякі плани. Та не стала наполягати, щоб вампір вмовив його відпустити раніше. Все ж не останній рік тут живу. Сподіваюсь. Бо мені подобався цей світ, він дійсно став мені домівкою.
Попрощавшись з другом я пішла до школи, а він до лісу, тренуватися.
***
- Вчора відбулася дуель між Віткаром та Конном, - тихенько на вухо сказав Філл, поки магістр Семо малював схеми на дошці.
Я трохи запізнилася, того й не встигла зібрати свіжі плітки за день який була відсутня.
- Дійсно. Тиждень же пройшов! - голосніше, чім слід, відповіла я.
- Пані Ольше, ви хочете щось додати? - закінчивши малювати запитав вчитель.
- Ні. Вибачте.
- Тоді продовжимо. Як бачите на дошці намальована схема властивостей каменю парлон. Хто розповість що це за камінь? Пан Шое, прошу.
- Цей камінь включений у групу парліетмінів. Він здобувається лише у двох місцях, це острови Шейм та Лург, розташовані в Синьому морі. В основному ці камені використовуються для оберегів-амулетів, але іноді як звичайні прикраси.
Філл відповідав чітко та швидко, без зупинок, чим заслужив прощення від вчителя, за розмову на уроці. Мені ж дісталась доповідь на наступне заняття по цій групі каменів. Більше розмовляти ми не наважились.
***
В обідню перерву до нашого столика намагалась підійти Айша, але перевага в кількості була на нашому боці. Того Каштанка скривив губи продефілювала повз.
- Цікаво, що вона знову хотіла? - запитала Олдрі.
- Звичайно полаятись. Скандал з ранку не влаштувала, день марно пройшов, - відповіла я.
- Дуже схоже. Сьогодні в ранці, проходячи повз чужинок, навіть не заціпилась з ними язиками. Лише ввічливо кивнули друг другу головам в знак привітання. Думала помарилось, та Ванда це також бачила.
- Підтверджую, - відгукнулась та, не відволікаючись від тарілки з супом.
Ми з Філлом переглянулися. От дійсно новина. Але мне більше турбувало не це, а дуель між Віткаром та Конном. На цей раз потраплянець не став оголошувати на всю школу, де й коли відбуватиметеся поєдинок, того він пройшов таємно не тільки для вчителів, а й для учнів. На жаль Філл й не знав чим все закінчилося, а єдиним джерелом інформації були три подружки-пліткарки. От вони й розповіли, що Віткар здобув перемогу, а потраплянці поклялися, що більше не будуть розповсюджувати непідтверджені плітки.
***