Наступною моєю турботою, було дізнатися про стан Імара. Відловивши після закінчення четвертого уроку Леорі я нарешті довідалась, що з хлопцем все добре. Його життю нічого не загрожує, тому зараз знаходився в гуртожитку на долікуванні й на наступному тижні повернеться до навчання. В мене наче камінь з душі впав.
- А чому ти переховуєш від всіх, що ти дракониха? - запитав мене Леорі.
- Навіть не знаю. В Доримі порадили, щоб не привертати зайву увагу, я з цим погодилась. Адже в тому, що я не лише перевертень, а дракон ніякої користі не має. То хай поки це буде в таємниці.
- Хай буде. А як Вальдегор?
- З особистим вчителем навчається. Кров розумних не п’є, якщо це тебе турбує.
- Трохи лякає. Але якщо ти впевнена, що він не несе загрози, то я тобі вірю. До речі, було б не погано ще з ним потренуватися на мечах. Він дійсно гідний супротивник.
- Я передам, коли він повернеться додому на відпочинок.
Відпрацювавши ранкову зміну в крамниці й скориставшись відсутністю Вальдегора, я обережно сортувала те, що притягла з аномальної зони. Каміння, руда, деревина вже акуратно лежали на полицях. Склянки та бляшанки з незрозумілим змістом заповнили сусідній стелаж. А от незнайомі прилади продовжували лежати на столі разом з інструментами, також трофейними з підвалу.
Вранці в крамниці було не багато покупців, що дозволило без перешкод роздивлятися каталоги втрачених артефактів пана Прієра в пошуках знайомих пристроїв.
Мою увагу привернуло зображення артефакту, що дозволяє копіювати й переносити на папір цілі сторінки з книг. Й на відміну від пристрою мого старого світу було дуже компактне й зручно тримати в руках. Така собі трубка, з одного боку гладкий кристал, а з іншого срібло та кістка, й на додачу купа незнайомих рун. Розпитавши артефактора, дізналась, що такі речі були дуже розповсюджені років так п’ятсот назад, але таємниця їх виготовлення давно втрачена, а останній виріб розтрощили жерці під час війни. От як би знайти хоча б один, та дослідити, то можна було б відновити їх виробництво. Я після цих слів сиділа задоволена, та як ніколи не чекала кінця робочої зміни, бо в купі на столі бачила саме цей пристрій.
- А ти впевнена, що це безпечно? - спостерігаючи як я з купи дістаю потрібну річ, ретельно виконуючи роль няньки, запитала мене Улла.
- Не дуже. Раптом, це все ж не воно, того експеримент поставимо у дворі, якомога далі від будинку.
- Може хоча б Філла дочекаємось, - зробила слабку спробу мене зупинити подружка. - Чи в інший день? Там такі хмари за вікном, того й дивись злива розпочнеться?
Я навіть з артефактом відчувала, їй також цікаво, чи це дійсно потрібний нам пристрій. А якщо це він, то здорово полегшить нам конспектування довідників.
Відійшовши десь так ларків сто, ми встановили притягнутий з дома табурет на рівне місце. На табурет поклали непотрібний лист чернетки, а в спеціальний отвір пристрою налили чорнила.
- Ну що, пробуємо?
- Так, - погоджуючись зітхнула соліенка.
Я зосередилась та прочитала заклинання з каталогу, поступово наповнюючи артефакт магією.
- Він світиться! Світиться! - радісно заголосила Улла.
- Й гріється. Тепло, але не гаряче. Отже...
Крок другий. Кристаловою частиною я не поспішаючи проводила над чернеткою, спостерігаючи як такі ж самі руни відображаються на поверхні пристрою. Крок третій. Чергове заклинання та чистий аркуш, але на жаль нічого не вийшло.
- Може чорнила не ті? - запитала подружка.
- Може. А може заклинання не так читаю. Ще раз спробую.
- Головне не викликай демона при цьому.
Спробувала я не раз й не два, а на двадцять другому нарешті підібравши потрібні нотки в голосі я досягла успіху. Руни лягли на чистий папірець, але затримались ненадовго.
Радість невеличкої перемоги затьмарила холоднюча злива.
Магістр Ванлір, перш ніж почати урок, подивився на всіх присутніх уважним поглядом, начебто хотів щось зрозуміти.