- Сьогодні ми відійдемо від навчальної програми, й поговоримо про аномальні зони та загрози, які вони становлять. Багато хто з вас чув, що нещодавно одна з таких зон з'явилася майже біля міста, а деякі навіть її відвідали, та відчули на собі всю небезпеку цього місця. Отже, зокрема загрози нападу, є приховані, як, наприклад прокляття. Саме через одне таке прокляття в нашому світі з’явилися перевертиши. Усі чули про них й знають, чим вони відрізняються від перевертня? Перевертні народилися з двома іпостасями, які успішно контролюють й не можуть передати свої здібності через кров або слину. Перевертишами стають, по-перше, внаслідок неналежним чином проведеного ритуалу зі збільшення сили, чи при спробі вилікувати не виліковне. По-друге, це прокляття. Й трете, через укус або подряпини вже зараженого. Ні один з цих варіантів не має зцілення, тому перевертиши вважаються немерцями, як, наприклад місцеві вампіри. Наступна загроза, яку може нести зона – хвороби. Всі чули й сподіваюсь готові до ліронської лихоманки? Тож років п’ятдесят тому поблизу Лірона відкрилася аномальна зона й шукачі пригод одразу до неї сунулись. Повернувшись з неї принесли не тільки скарби, а й хворобу. Місто майже вимерло, вижили лише ті, хто вчасно його залишив. Наступною напастю є…
Після такої лекції жага до пригод в зонах мала б зникнути, але не так. Принаймні в мене. Лише збільшилось відчуття обережності. А ще дізналась, що єдина для мене небезпека - опинитися закритою всередині.
***
Під час обідньої перерви цілительки поскаржились, що їм також прочитали лекцію про безпеку відвідування таких зон. А от це налякало більше, аніж всі страшилки магістра Ванліра. Того думка, що хтось все ж таки приніс до міста якусь гидоту міцно засіла в голові, хоча більше ніхто з вчителів не підіймав цю тему.
Проте, затримавшись на при кінці заняття по артефакториці, дізналась від магістра Шиппера, що дійсно, копіювальні апарати заправлялися спеціальними чорнилами, які можна отримати, лише приготувавши самостійно, рецепт має бути в бібліотеці. Що ж, це не перша інформація яку ми шукаємо в бібліотеці.
Сьогодні вночі я погано спала. Мені снилися демони, ціла армія їх стояла під стінами Маг-Рівіка та вимагала, щоб їх всіх прийняли до школи магії. Того, мабуть й прокинулась від ледь вловимого шуму. Прокинулась не одна, а разом з Самідіром. Ми подивились один на одного, чи не приснилось нам.
Шум йшов з Маг-Рівіка, хтось намагався обережно зламати замок, та прокрастися в середину. Переступаючи якомога тихіше я наблизилась до вікна з якого було видно двері. Темно як… як… як вночі. Того єдине, що змогла розгледіти, відвідувач мені не знайомий. Високий, худий, наче складався з одних кісточок, з довгим хвостом, яким він розмахував від нетерпіння. Чекати доки він доб’ється успіху, не хотілося. Того нічого краще не придумала, як увімкнути світло. Злодюжку це добре налякало, тікав так, наче я за ним Самідіра в образі вовка послала здоганяти. Звісно на вулицю я виглянула, так про всяк випадок, але далі порогу нікуди не пішла.
***
А от вранці, коли прийшла на роботу, чекав не приємний сюрприз.
Як виявилось, не лише до мене вночі намагалися вдертися. Двері до крамниці були зовні добре подерті. Та не тільки в пана артефактора. Майже в кожну магічну крамницю цієї ночі намагалися залізти. А в деякі це вдалося. Навіть захисні артефакти та заклинання не зберегли. В сусідній лавці зілля викрали майже весь товар, що був розлитий по пляшках. А в книгарні, що навпроти, з десяток рідкісних книжок, й цілий ящик зі сувоями.
Нолан особисто обстежив кожне місце злочину, навіть до мене завітав. Та все марно. А ні по запаху, а ні по магічному відбитку, простежити звідки прийшли крадії було не можливо.
- Ята, - звернувся до мене пан Прієр, - ти зможеш сама трохи посидіти? Я схожу до майстра Грату, замовлю нові двері. А Джуліан щось запізнюється.
- Звісно посиджу, - погодилась я.
- Ваш онук в місті? - здивовано запитав Нолан.
- Так. Приїхав учора вранці. Буде допомагати мені в крамниці та навчатися родинним таємницям. Тож я піду. З вами заступник голови я сьогодні сподіваюсь більше не побачитись, того до побачення.
- До побачення, - попрощався перевертень, а коли ми залишились на одинці запитав те, про що не очікувала: - Так це правда, що ти дракониця?
Й звідки вони дізнаються? Вчора про це мене запитав Соренто коли вдвох ходили до театру. Сьогодні Сент Луй.
- Так, - чесно відповіла я.
- Зрозуміло, - тільки й промовив хлопець, та не попрощавшись, залишив крамницю.
Довго розмірковувати, що означає це “Зрозуміло” в мене не вийшло. Місто прокинулось, й в крамницю завітав перший покупець. Точніше покупниці.
- Доброго ранку! - привіталася я, хоча з язика ледь не зірвалося: “Чого приперлися?”, та зібравшись, змогла ввічливо запитати: - Чим можу допомогти?
- Нам потрібні переговорні пристрої. В цьому світі вони є? - одразу запитала Юліссія.
- Так, звісно в цьому світі вони існують, - про себе додала, що й коштують як невеличкий будинок в селі.