- А в цій... крамниці їх можна придбати? - продовжила розпитувати ельфійка.
- Так. От один з них, - та вказала на дзеркало в мій повний зріст, в важкій, бронзовій оправі.
- А меншого розміру нічого не має? - та так скривила свій ніс, що стала схожа на пацюка.
- Є. Але вони працюють на невеличкі відстані...
- Місто охопить? - перебила мене Ренна.
- Так.
- Тоді покажи. Чого тягнеш кота за хвіст?
- Добре. Ось артефакти зроблені за тією ж... еммм... технологією, що й велике, - та поклала на стіл невеличке люстерко, лише око в нього й можна роздивитися.
- Й скільки воно коштує? - знов почала допит Юліссія.
- Два з половиною джуба, - й посміхнулась. Витягнуті пики були варті цього моменту.
- Нічого собі! А дешевше немає?
- Дешевше лише скриньки-телепорти для листів.
- Скриньки завеликі, та й писати часу немає. Я придумала. Зроби нам знижку. Нам потрібно чотири.
Ага, значить хлопцям не потрібно.
- Не можу. Я тут лише продавець. Якщо хочете знижок, раджу дочекатися пана Прієра. Лише він вирішує за скільки продавати свої роботи.
- А чого це ти нам грубиш? - неочікувано подала голос Ліона.
Я навіть не знайшла, що одразу відповісти на це звинувачування. Розмовляла я з ними майже як з іншими клієнта. Єдиною різницею, цим я не одразу пропонувала дешевші аналоги.
- Дай нам книгу скарг, - не вгамовувалась вампірша.
- Такої тут немає.
- Що означає “немає”? Який дикій цей світ. Я викличу поліцію.
- Викликай, - спокійно погодилась я. А що, це буде весело спостерігати, може кам’яний вираз обличчя Нолана хоч якось зміниться?
Й коли до сварки долучились всі подружки, дверний дзвоник оголосив прихід чергової дійової особи.
- Що за галас? - з порогу запитав Джуліан, з яким я ще вчора встигла познайомитись.
Поява молодого ілліна змусила дівчат перестати поводитися як базарні торговки. Вони заспокоїлись й вже жалісними голосками почали розповідати, яка я погана, грублю їм та відмовляюсь продавати товар за ціною яка їх влаштовує. Може на пана Прієра й подіяло, та не на Джуліана. Як я встигла помітити в нього на першому місці робота, потім знов робота, а розваги взагалі марна трата часу. Того й не повівся він на засмучені, гарненькі обличчя.
- Якщо пані Ята каже, що дзеркала коштують два з половиною джуба, то це означає, що вони коштують цих грошей. Й продати їх дешевше не має можливості. Візьміть два замість чотирьох.
- Але ми хочемо кожна своє, - пускаючи слизу по щоці не здавалась Юліссія.
- Тоді влаштуйтесь на роботу. Назбирайте потрібну суму й приходьте до нас, - при цьому хлопець так відверто посміхнувся, що навіть я повірила в його щирість.
При слові “робота” обличчя дівчат знов перекосило. Зрозумівши, що від Джуліана нічого не доб’ються, залишили крамницю.
- Доброго ранку! - вже зі мною привітався хлопець.
- Доброго. Бачив, що сталося з дверима?
- З дверима бачив. Але дай відповідь на одне питання: чого не користуєшся даром емпата? Заспокоїла б їх, та виставила за двері. В мене й досі мурахи по шкірі від цих дівах. Влаштували цілу виставу. Таке відчуття, що колишню наречену зустрів, та не одну, а зі злими сестрами-близнючками. Жах.
- Невже так погано?
- Чесне слово. Я від весілля в степ втік. Добре, що вона не стала очікувати, й швидко знайшла собі іншого.
- Казку розповідаєш.
- Та ні, все правда. Я ж як і ти, емпат, того недобрі наміри завжди передчасно відчуваю. Так що в тебе з силою?
- З силою все добре. Навіть контролюю, хоча й ношу захисний амулет. А щодо цієї компанії. В мене вони викликають лише негативні почуття, тому й не ризикнула.
- Може й на краще. А тепер детально про двері. Що відбулося?
Я й розповіла. А також не забула додати, що й до мене вночі приходили. Нащо, незрозуміло, крамницю ж я ще не встигла відкрити.
Сьогодні знов зранку була злива. Щось зачастили вони в цьому місяці, поки дійшла до школи ледь не промокла до нитки. Добре що вже встигла вивчити водовідштовхувальне заклинання на відміну від інших учнів школи. Майже всі перші та другі курси в коридорах намагалися один одного висушити.
- Ти вже чула? - запитала мене Улла на початку уроку з зілляварства.
- Що саме? - уточнила я, бо щось краєм вуха чула, але прислухатися не було настрою.
- Вночі на кількох дівчат напали. Ті що вижили потрапили до лікарні з рваними ранами та слідами укусів. Мені за сніданком Фіона розповіла. Якраз їх зміна була.
- Може й правда з аномальної зони якась потвора до міста потрапила, - додала Окдана. - Ти обережніше коли повертаєшся додому пізно. Вже знов ніч довше дня, темніти рано починає.
- Мене завжди проводжають.
- Ага. Я чула. Заступник голови магічної варти особисто, - щиро посміхнулась Астра. - Але все одно, будь обачнішою. Може тобі тимчасово до нас в гуртожиток переїхати?
- Дякую, але не хочу вас турбувати. Та й мене охороняє не тільки Нолан, а й ця сонна білка-мутант, - тикнула я пальцем в Самідіра, що згорнувся клубочком на столі.