Багато канадців десятиліттями нікуди пішки не ходять – тільки на автівці! Коли додати весь час, який через необхідність долати великі відстані, канадці змушені проводити в дорозі, то в сукупності на це йде майже в кожного по кілька років життя. Хочете провести кілька років свого життя за кермом – бігом у Канаду! Щодня канадцям доводиться витрачати по кілька годин, щоб добратися на роботу, на навчання, до торговельних центрів і т.д. Авто для канадців то як другий дім. На відміну від міст в Україні з великою кількістю багатоквартирних будинків більшість канадців живе в невеличких 1- і 2-поверхових будиночках і населені пункти стрімко розростаються вшир. Будівельні компанії не зацікавлені у спорудженні багатоквартирних будинків. Набагато більше грошей можна заробити на спорудженні будиночків та продавати кожен за мільйони, бо канадці через іпотеки охоче купують житло в кредит. Через скарги мешканців на шум торговельні квартали в Канаді намагаються будувати окремо від житлових і зазвичай до крамниць, особливо великих супермаркетів, потрібно їхати кілька кілометрів. Офісні центри та підприємства розміщені не в населених пунктах, як в Україні, а біля шосе чи десь у полях. Компанії не мають автобусів, щоб привозити людей на роботу, і без власного авто до них ніяк не дістатися.
Аби продавець авто поговорив із зятем, то нізащо не продав так дешево свій автомобіль. Така вдала покупка стала можлива, бо переговори з продавцем вів не зять, який не вміє дурити клієнтів та ще й будь – яку розмову переводить на вихваляння самого себе. Канадця переконав віддати задаром своє попереднє авто знайомий зятя. Справжній професіональний торговець. Ас - казкар в Києві, а нині і в Торонто працює в автосалоні. Забиває баки мільйонерам, які щасливі від того, що купують авто в такого майстра реклами. Знайомий уміє спілкуватися з покупцями новеньких авто, обережно випитує, що збираються робити зі своїми старими автомобілями і по можливості за безцінь їх скуповує, щоб перепродати. Він має цілий список з охочих купити у нього автомобіль. Автодилер розповів канадцю про нещасного бідного друга, українського біженця, який тільки но приїхав до Канади без грошей з вагітною дружиною і двома немічними пенсіонерами. Друг рятував їх від жахливих обстрілів в Україні. Всі ці люди знаходяться в повному розпачі, а без авто в Канаді їм буде важко триматися на плаву.
На відміну від канадців та й інших українських біженців чи іммігрантів, які забули про гординю й замовчують свої статки, а то й прибідняються та просять допомоги в держави та благодійників, зять уже 3 роки розповідає про себе, як про велику та особливу людину зі славного багатого роду. Розповідь зятя може продовжуватися й кілька годин. Випадковий співрозмовник дізнається багато цікавого. Навіть після кількахвилинного спілкування з випадковими людьми (чи то супутником в електричці, чи з таксистом!) ті знають головний факт його біографії: він – онук мільйонера, заступника міністра, головного постачальника нафти в Україну, який «не носив у кишені менш як 10 тисяч радянських рублів» (тоді хліб коштував 16 копійок, котлета – 12 копійок, горілка – 3 рублі 62 копійки і т.д.), а його мама – теж мільйонер у Києві, а сам він в Україні був великим бізнесменом і заробляв по 3 мільйони на продажі комп’ютерів. Заради більшого ефекту зять не уточнює, що це були 3 мільйони гривень та ще й не чистого прибутку, а загальна сума продажу, з яких майже нічого не мав. Це були 3 мільйони гривень загального виторгу за продаж чужих комп’ютерів і майже всі гроші у нього забрали постачальники, бо зять охоче погодився отримувати лише 1 відсоток від суми продаж і насолоджувався тільки тим, що по 100 разів перераховував чужі гроші. У канадських співрозмовників зятя складається враження, що мова йде про 3 мільйони доларів чистого прибутку за одну оборудку. Це був найграндіозніший комерційний успіх «крутого бізнесмена», про який відомо всім, з ким спілкувався.
Слухачі зятя не знають сміятися їм чи дивуватися, бо, коли більше його взнають, то не вірять у почуті від нього історії. Розуміють, що зять не знає азів економіки чи не хоче зрозуміти очевидного: у бізнесі важливий лише чистий прибуток. Можна заробити багато грошей, але всі гроші віддати за взятий в борг товар, за банківські кредити для бізнесу, на зарплати найманих працівників, на оплату оренди, на хабарі, а то ще й на сплату податків, коли це не кримінал чи тіньова економіка. Часто комерсант, коли розрахується за все першочергове, то лишається з купою боргів. Зять перетворив свій бізнес на суцільні хвастощі, якусь благодійність, фінансову допомогу тим, хто шукає роботу й здає офісні приміщення в оренду, тож усі зароблені гроші відразу витрачав на утримання своєї комерції. Я якось спробував йому це все пояснити, але зять сприйняв це як образу. Розумів, що я натякаю на те, що у Києві він знаходився на утриманні моєї доньки та своєї мами, яка теж якось не витримала та запитала:
-А де ж ці мільйони?