Я та рідня дуже хвилюємося за його майбутнє. Величезні амбіції майже на порожньому місці засліплюють очі зятю. Але зять не здається! Вірить у свою щасливу зорю і в те, що здійсниться його заповітна мрія: стане начальником та гроші посиплються на нього з неба. Але керувати – то не його. Ідеальний варіант роботи для зятя – то дрібний бізнес, коли все робитиме сам без помічників і працюватиме лише на себе, але як зайняти свою нішу на канадському жорсткому ринку? Я хвилююся, щоб зять не втопився у власній гордині, честолюбстві та ліні. Ми спостерігаємо як поступово життєвий корабель зятя сідає на мілину. Коли чоловік нічого не робитиме, то його життєве судно не врятують навіть океанські припливи з безлічі щоденних можливостей зіскочити з мілини в Канаді та відправитися у велике плавання за успіхом. Я всім серцем бажаю йому успіху.
Своїми хвастощами зять загнав себе в пастку. Всім розказує казки про своє прекрасне життя в Канаді. То що ж про нього подумають, коли переїде в іншу країну чи повернеться в Київ? Бідолаха хоче тікати з Канади, але куди? Мою думку він знає – для нього найкращий варіант: Україна! Але зять вагається й не проти переїхати в якусь іншу казкову країну, тільки ще не вибрав яку. Зять любить подорожувати, а сім’ї більше подобається спокій і рутина. Де є така країна у світі, в якій не треба працювати, а все задарма? В іншій країні теж будуть проблеми, або ще й більші. Коли так складеться, що зять не повернеться в Україну, то йому доведеться знайти своє місце за кордоном.
Зять ще не повністю тратив дружбу з Фортуною, вміє хоч на початку зачаровувати людей і коли зможе хоч трохи змінитися, то без проблем ще непогано влаштується і в Канаді, якщо налагодить зв’язки з тими, хто допоможе йому зайняти гідне місце в цьому суспільстві. Тоді швидше за все, зароблятиме на хліб красномовством, що вийде у нього набагато краще ніж трудитися фізично. Тоді нарешті душа його радітиме і він знайде внутрішній спокій. Сфера послуг та консультації – то його, у нормальному стані зять любить турбуватися про людей. Та й у туристичному чи ресторанному бізнесі у нього все вийде. Якщо включить голову, то буде прекрасним психологом, священником, педагогом, актором, волонтером, медиком. І робота з відрядженнями – то теж для нього. Коли зміниться і підлаштується під обставини, то у нього великі шанси досягти всього, що хоче. Вміє виконувати монотонну роботу. Уявіть скільки терпіння потрібно для виточування ножа та й для ремонту мобільного телефону чи комп’ютера, але буде працювати з вогником лише коли йому подобається робота.
Щоб до кінця бути відвертим, маю зізнатися: мені прикро, що моє протистояння з зятем, дійшло до образи з мого боку. Іноді щось находить на зятя і він провокує нас на сварки, але ми з дружиною мовчимо як партизани. Як тигр, що готується до стрибка, зять нечутно підкрадається, ступаючи босими ногами по сусідній кімнаті. Підслуховує наші розмови, щоб, раз, та й вистрибнути в кульмінаційний момент. Піймати когось із нас на слові. Одного разу йому таке вдалося зі мною.
Зять справедливо вимагав від мене вибачення за те, що у розмові з дружиною я назвав його поганим словом, яким, до речі, названо роман найвідомішого у світі російського письменника – класика про прекрасну майже ідеальну людину. Я спочатку навіть і почав перепрошувати. Потім передумав. Пояснив зятю, що, можливо, перепрошу пізніше, коли він зміниться та знову стане таким, як був у Києві, або хоч таким, як головний персонаж у тій книжці російського класика. Аби перепросити, мені потрібно змінитися самому чи принаймні змінити свою думку про зятя, а коли я продовжую думати про чоловіка моєї доньки так само і тим самим поганим словом і все ж перепрошу, то це буде не вибачення, а обман. Тож, крім того, що я іноді, коли мене дістають, не можу стримувати себе та вживаю погані слова, я ще стану й брехуном. Навіщо це мені і йому? І що це змінить?
Для зятя головне у житті видимість. Сприймає життя довкола лише очима. Для мене видимість мало що значить. Я сприймаю світ серцем. Нині зять чекає вибачення від мене, а я чекаю доки він зміниться, хоч ми обидва знаємо, що люди не міняються. Звісно, я неправий та не можу примусити себе перепросити раніше, ніж закінчиться ця не дуже світла смуга в житті зятя. А моя рідня з України каже, що зять вміє встановлювати приховані мікрофони в приміщенні. Під час спілкування з ним зрозуміли, що він читав чи то їхні повідомлення, чи прослуховував їхні телефонні розмови та радять мені слідкувати за словами.
Після того, як зять почав веселити народ Канади й про це я розповів усім своїм знайомим, то вони тільки цим поганим словом і називали мого улюбленого зятя. Я просто повторив те, що вони кажуть, а зять відтоді називає мене у розмові з друзями не лише Гриша, а й «смердючою гнидою», іноді прямо мені у вічі, усе кричить та гнівається. Я боюся, що гординя таки його доконає. Отак і живемо в одному домі!