Раніше зять хотів стати вченим і читав книжки свого улюбленого письменника Жюля Верна, у яких персонажі на кількох сторінках поринають у наукові пояснення. Тож під час звичайних побутових розмов з недалекими обивателями зять намагається на кожну фразу співрозмовника підібрати переказ цитати з якоїсь вченої книжки. Часто розмови з зятем перетворюються на проповіді чи лекції з різних наук. Така манера розмови втомлює. Співрозмовникам нецікава наука чи моральні проповіді, бідні люди намагаються швиденько попрощатися з зятем, або нервують, бо змушені вислуховувати його прописні істини та занадто наукові пояснення різних процесів, що відбуваються довкола. Після таких важких розмов втомлені балаканиною мого зятя виховані люди вважають його диваком, а менш виховані – самі здогадайтеся ким.
Зять не бачить себе збоку і не розуміє, що люди за потреби можуть розшукати все в Інтернеті. Ніхто не наважується сказати, що час ерудитів та енциклопедистів вже минув і навіки. Це справляло враження в давнину та ще якось викликало повагу до того, як люди почали користуватися Інтернетом. Хоча від запам’ятовування різного непотребу, який навряд чи згодиться, та схильності до виховання може бути хоч яка користь його дитині. Але навіщо таке вислуховувати пенсіонерам?
Ми сподіваємося, що незабаром внук почне більше розуміти й зятю буде набагато цікавіше з ним спілкуватися. Довгі розповіді зятя про мораль і науку, його всесторонні знання можуть зацікавити лише внука. Невтомний проповідник вважає себе експертом в усьому. Дитяче бажання бути гуру – то від банальної гордині? Усі розмови зятя дуже схожі на підліткові, а коли намагається говорити, як дорослий, то всім стає ще більш незручно і ніяково.
Перед тим, як виїхати з України, зять деякий час був змушений жити біля кордону в селі на Західній Україні в родині двоюрідної сестри моєї дружини та переховуватися від тих, хто міг поцікавиться в нього чи не бажає він захищати Батьківщину. У нас непогані відносини з сестрою дружини. У її брата помирала дитина, яка лежала в лікарні в Києві, і вона зі своїми родичами кілька місяців жила у нас у квартирі, щоб щодня провідувати хворого хлопця. Перебування зятя в родичів дружини трохи зіпсувало наші з ними відносини, відтоді виникла деяка напруга у стосунках. Одне небажання зятя спілкуватися українською вже дратує жителів Західної України, а те, що він любить читати багаточасові лекції на одні й ті самі теми, не слідкує за своїм язиком, а при першій - ліпшій нагоді критикує українську мову за її, начебто, бідність і багато запозичень з російської, - то, взагалі, катастрофа. Приниженням української мови зять хоче виправдати свою впертість і небажання говорити українською.
За три роки перебування в Канаді багато людей обережно натякало, що вже час починати говорити українською мовою, але зятю не потрібні поради. Знає що робить! Зять хоче залишитися таким, як є, і категорично відмовляється переходити на українську, хоч його син, дружина і ми, її батьки, говоримо солов’їною. Українці в Канаді звертають увагу якою мовою, українською чи російською, говорять земляки. Якось я допомагав патологічно жадібному канадцю переносити з авто до його гаража мотлох, який той десь знайшов на вулиці. Колишній житель Болгарії вивчав російську мову в школі й запитав мене чи мій зять не росіянин, бо ніколи не чув, щоб зять говорив українською.
Десь зять вичитав, що бажання постійно всім суперечити з байдуже якого приводу вважається ознакою великого розуму, але це просто ще один комплекс: дитяче бажання все робити на зло, щоб привернути до себе увагу. Так інколи мій внук, коли я відриваюся від його няньчення, миттю робить якусь шкоду, щоб знову опинитися в центрі уваги й стати головним, про якого турбується дід. Коли зять відчуває, що заперечувати хоча б очевидні речі не варто, то удає, що не чує чи думає про інше. Звісно, через ці заперечення та через довге переказування вичитаного непотребу багато людей не вважає його генієм. По – дитячому хоче робити протилежне, ніж від нього очікують. Щоб бачили, що він не такий, як усі, а якийсь особливий. На зло кондуктору – піду пішки!