Совість та сумління все ж говорить мені про якусь зраду. Я й сам відчуваю себе дещо зрадником, бо поїхав з України. Я -вироблений важкою фізичною працею пенсіонер. Чим можу бути корисним у Києві? А ось у Канаді я надаю велику допомогу дітям, бо майже цілодобово няньчу внука. Серед знайомих зятя в Києві чимало чоловіків призовного віку. Ніхто не воює. До паніки бояться війни. Від страху в них помутніння розуму. Як і зять, аби можна, то на Марс втекли, аби лише якомога далі від війни. Місяцями, а то й роками чоловіки не виходять на вулицю, а тихенько сидять, ховаються по квартирах, щоб не відправили на фронт. Є чоловіки, які вже по 2,5 роки не виходять з дому на вулицю. Розповідають про дивака, який, щоб не бігти короткими перебіжками й не лякатися кожного мікроавтобуса, переодягається старою бабцею. Одягає спідницю, закутує обличчя хустиною - і перед закриттям супермаркету ходить за продуктами. Серед знайомих зятя є й такі, хто вже достатньо побігав з сім’єю по Європах. Теж не зуміли вписатися в життя на чужині. Ледь там не жебракували й тому вже повернулися в Україну. Після війни українців виганятимуть звідусіль у Європі на відбудову України. Чоловіки бояться вийти на вулицю в Україні та сидить у квартирах, як у тюрмі. Хто турбується про здоров’я, то робить зарядку. Займається фізкультурою, аби не мати хвороб через малорухоме життя. Дружини та родичі виконують забаганки приятелів: купують продукти та все необхідне. Зятю розповідають про ухилянтів: дехто втік з Києва в село, а їх жінки працюють в столиці чи за кордоном і скидають їм на банківські картки по кілька тисяч гривень. Ухилянти з нетерпінням чекають Перемоги України, але щоб цю Перемогу здобув для них хтось інший. Серед тих, хто ховається по хатах в Україні не лише ухилянти. Дехто самовільно залишив військові частини. Дезертири, яким світять тюремні строки від однієї до двох п’ятирічок. За повідомленнями медіа в Україні зареєстровано понад 100 тисяч випадків самовільного залишення частин військовослужбовцями та дезертирства з початку повномасштабного вторгнення росії.
Ми почули ті розповіді. Здалеку обережно почали працювати з зятем, щоб швиденько повертався до Києва разом з усіма нами. Йому все більше подобається такий варіант. В Ізраїлі війна з перервами триває бозна скільки років, а туди ще й не всіх пускають, бо багато людей хоче жити на Землі обітованій. Як і ми в Україні, вони почуваються в Ізраїлі комфортно й найкраще у світі. Україна – перлина планети й за неї теж б’ються століттями. Зять потрапив у Канаду через помилку. Канада виправить помилку. Тактовно мимохідь малюємо райдужні перспективи зятя в Україні. Коли зять зараз повернеться в Україну, то в нього все буде, як і до повномасштабного вторгнення, тільки ще краще. Дочка знайде роботу і піде працювати. Мама зятя даватиме йому гроші, тож зятю не доведеться працювати. Ми з дружиною заберемо внука до себе, няньчитимемо та виховуватимемо, з батьками малюк буде бачитися лише на вихідні. Щоб дочка не зірвала спину тягати продукти зятю, я можу візком – «кравчучкою» перевозити їжу з супермаркету додому, а, ще краще, донька оплачуватиме послуги кур’єра. Інтернет у квартирі в Києві є: можна грати в «Танки», на дивані перемагати ворогів і наближати Перемогу. Краще ж сидіти під замком й грати в танчики під ракетами в Україні, ніж працювати в Канаді. У Києві можна самовдосконалюватися і без поїздок до монастирів на гору Афон чи в Непал, про що зять давно мріє.
Здалеку заводимо при зятеві й розмови про можливість купити бронь в Україні, щоб міг спокійно ходити по Києву. Знайомий зятя, хоч і не зізнається, але дуже схоже, що за хабарі зробив собі бронь і возить туристичні групи на екскурсії в Карпати. У нього постійно перевіряють документи та навіть одного разу затримали та протримали кілька годин, але відпустили й продовжує організовувати відпочинок киян. Я вірю, що в Києві зять знову стане прекрасною людиною, як до війни, - ясним сонечком, яке зігріває і прикрашає сірі будні, а про наші сімейні непорозуміння в Канаді забудемо, як про страшний сон, наче ніколи й не було. Зять боїться втратити обличчя перед приятелями. Мов, дорікатимуть, що не потягнув Канаду. Може і в Києві розповідати, що знаходиться в Канаді і як прекрасно йому живеться в Північній Америці. Та проти повернення в Україну протестують канадські знайомі, бо хочуть, щоб у зятя в Канаді чи в іншій країні продовжувалися його пригоди. Тутешні приятелі заради приколу лякають зятя. Мовляв, на кордоні відправлять на фронт:
-Та в Україні снитиметься, що ловлять, аби відправити на війну.