За вікном майже вечоріло. Персикове сонце зазирало крізь відчинену кватирку на кухню, лягаючи довгими й надто яскравими пасмами на підлозі. Жінка ще не протверезіла. Важко опустилася на табуретку й спробувала закурити, але цигарка ніяк не хотіла виколупуватися із м’ятої, майже порожньої пачки, а тоді ще й запальничка нестерпно довго чиркала без вогню. Із неабияким зусиллям Анжела нарешті зробила глибоку затяжку, підперла лівою рукою голову й випустила хмарку цигаркового диму. Світ закружляв у швидкому танці. Меблі, стіни, підлога — все зарухалося й розпливалося в очах, викликаючи нудоту. Права рука з сигаретою лягла на кухонний стіл, і жінка замружилася, щоб угамувати скажений калейдоскоп, що стрибав перед очима. Повіки міцно склепилися. Сірий гарячий попіл посипався, обпікаючи пальці, просто на поверхню столу.
Анжела отямилася, коли цигарка догоріла до самого фільтра. Вона загасила недопалок прямо об стіл та кинула його в попільничку на підвіконні. На вулиці й далі нестерпно гавкав пес. Чийсь автомобіль пронизливо завищав, гальмуючи. Жінка схопилася обома руками за голову й застогнала — череп розпирало від нестерпного болю. Тоді затраснула наглухо кватирку і знову впала на табуретку.
Згодом вона змусила себе повільно підвестися, поставити чайник на плиту й приготувати собі велику чашку кави без цукру. Свідомість потроху яснішала, наче розсіювався густий туман. Випивши за кілька ковтків гіркий напій, Анжела побрела у ванну, роздягнулася й стала під холодний душ.
Від різкого запаху дешевого рідкого мила її несподівано знудило. Не витираючись і не вдягаючись, Анжела вилізла з порепаної ванни й зігнулася над умивальником. Ламаючись у спазмі, випустила каву та рештки неперетравленої їжі. Блювота, яка залила пожовклі стінки умивальника, тхнула алкоголем.
Нарешті голова ясна. Тіло скрутив болісний спазм й Анжела заплакала. Разом із тверезістю в її пам’ять увірвалися ранкові слова доньки. Леся просила не пити... Анжела пообіцяла, що більше не торкнеться оковитої. Чому ж їй так складно триматися подалі від пляшки? Чому не здатна бодай раз сказати «Ні» прозорій пекучій рідині у келишку? Куди поділася її сила волі?
Під оголеним тілом жінки на плитці зібралася калюжка води, що стікала з мокрого волосся. Хвиля жалощів до самої себе накотилася так несподівано, що Анжелі збило подих й уже не було змоги стояти. Вона безсило сповзла на підлогу, скрутилася калачиком на холодній плитці й розпачливо заридала. Темні пасма обліпили худі запалі щоки, а бліде чоло вкрилося крапельками поту.
Раптове усвідомлення, що в усьому винен Вітя, увірвалося в її думки, наче потік свіжого повітря у затхлу кімнату, коли нарешті відчинили вікно. Так, вона ще зі старшої школи полюбляла вештатися дискотеками й гуляти до світанку нічними закладами міста, але ж ніколи не напивалася так, щоб не пам’ятати, який день! Вона ніколи раніше не блювала від надміру випитого. Ніколи не дозволяла мацати себе одразу двом п’яним чоловікам. А тепер — оці останні роки — мало не кожен вечір затягувався на кількаденну пиятику. І майже щоденне похмілля тривало з наступними пляшками горілки надвечір...
— І ти алкоголічка, Гєла! Лікуватися треба, поки не пізно!
Тоді Анжела оскаженіла. Її так дратувало оте прізвисько «Гєла», яке придумав колись ще її тато. Вона замахнулася і щосили ляснула долонею матір по обличчю.
— Сама ти алкоголічка стара!
Скрикнувши, мати заточилася назад. Тоді раптом її обличчя неприродно перекосилося, тіло скрутили судоми, а з рота виривалися якісь незрозумілі звуки, ніби в словах переплуталися літери. За кілька секунд вона впала на підлогу.
Це була їхня остання ромова. Після інсульту стара лежала паралізованою, відтак прикутою до ліжка. Уся її мова обмежувалася незрозумілим белькотінням з випусканням слини на підборіддя та нестерпних стогонів ночами.
А зараз, скрутившись на підлозі вбиральні, Анжела нарешті усвідомила — мама казала правду.
