Василь Новак нервово потирав руки і щось шепотів на вухо найближчому колезі.
— Гаразд, тоді до роботи, — тамуючи роздратування, постановив Назар. — Два пріоритетні завдання — встановити особу загиблої та дізнатися, хто ще перебував у машині й на місці стрілянини. Лісовський та Вівчарик — займаєтеся жінкою, Малярчук із Новаком — невідомою особою. Сьогодні ж вийдіть на дільничного, який опікується районом вулиці Пулюя. Дізнайтеся, може, хто бачив автомобіль. Роздруковані фотографії в моєму кабінеті. Також на місці стрілянини знайдено чотири різні пари слідів від взуття, тож не відкидаємо версію, що з Піскуном розправилася група осіб.
— Так точно, капітане! — вигукнув Малярчук.
— І ще. — пригадав Назар. — Завершити пошуки по лікарнях. Хтось невідомий зазнав поранення, навряд чи тут обійшлося без медичної допомоги.
Котрийсь з місцевих молодших оперативників підняв руку, аби взятися за це.
— Тоді до роботи! — наказав підполковник й підвівся з-за столу.
За хвилину конференц-зала спорожніла. Лише Назар сидів, укотре переглядаючи матеріали слідства. За його спиною досі світилася на екранному полотні фотографія мертвої дівчини з відтятими руками.
З бібліотеки Леся поверталася додому в дивному настрої.
З одного боку — їй досі хотілося плакати, було страшно переступити поріг квартири й зустрітися з татом Вітею. А з іншого — тепер почувалася захищеною, хоч і вельми непросто було повірити, що якась картинка з кишені спроможна захистити від демонів її та маму...
Коли Леся повернулася, мама сиділа на кухні. Дівчинка роззулася й увійшла туди.
— Мам? — стиха озвалася до неї.
Лесина мама, згорбившись, застигла на табуретці. В руках вона тримала свій мобільний телефон, очі спухли від сліз.
— Це ти, Лесю? — зраділа, побачивши доньку. — Як добре, що ти вдома!
Дівчинка нерішуче присіла навпроти неї. В животі бурчало — хотілося їсти.
— Не знаєш, з ким Діма гуляє? Може, він знайомив тебе з кимось зі своїх друзів? — спитала Анжела, втираючи сльози кухонним рушником.
— Ну. — замислилася Леся. — Є хлопці, з якими він у гаражі машину ремонтує. — по згадці про гараж дівчинку мимоволі пересмикнуло. — Іноді гуляє зі Славком з сусіднього під’їзду. І є ще той із кольоровим волоссям з сімнадцятого будинку. Льоша, здається. Ніби так його звуть.
— А в якій квартирі живе той Славко?
Анжела не знала друзів свого сина і з сусідами майже не спілкувалася. Окрім баби Марії, котра продавала «пальонку», та й з Марією віталася крізь зуби, вона ж бо ставала до сварки за кожну дрібницю. Сьогодні Анжела другий день поспіль не пиячила. Прокинулася вранці, вмилася, зачесалася й намастила майже все обличчя кремом «Синяк-офф». З роботи відпросилася на кілька днів — не могла працювати ані з таким лицем, ані з відбитими ребрами та головою. Ближче до обіду проходила повз зачинені двері синової кімнати, і її серце стиснула крижана рука тривоги. Тоді нарешті вона взялася його шукати.
— У тридцять восьмій, — назвала Леся квартиру Славка.
— Я можу попросити тебе зайти до них?
— Ти шукаєш Діму! — нарешті второпала Леся.
Мама кивнула й висякалася в рушник:
— Дзвонила батькам кількох однокласників, але ніхто його не бачив з четверга. Я б і сама пішла, але маю поганий вигляд...
Анжела знову зайшлася сльозами. Прозорі краплі стікали лискучою від крему шкірою, падаючи просто на стіл. Леся підхопилася й кинулася до неї з обіймами.
— Ти ж більше не п’єш? — спитала пошепки, пригортаючи мамину голову до себе.
— Не п’ю.
— Не плач, Діма знайдеться! — вже голосніше мовила Леся. — Я вчительку попросила допомогти.
— Яку вчительку? — стрепенулася Анжела.
— Ну, його класну, Катерину Вадимівну. Вона сказала, що піде, куди треба.
Анжела раптом відсторонилася, глянула на доньку. В очах майнули сумнів та якийсь непояснюваний страх. Що означає «куди треба»? А якщо колектори через оте «куди треба» їх знайдуть? Що тоді? Відберуть квартиру за Вітьчині борги? Але дитині цього не сказала.
— Можна, я поїм? — спитала Леся вже жвавішим голосом. — А тоді піду до Христі. Бо ми посварилися, і я хочу замиритися. Дорогою забіжу до Славка, обіцяю!
Жінка тепло всміхнулася доньці, тоді підвелася з-за столу, рушила до холодильника. За кілька хвилин Леся наминала гречку з сосискою, а ще за чверть години одягнула теплішу куртку, шапку й побігла у справах. Про образок теж не забула — переклала з джинсівки до кишеньки штанів.
