— Саме так. Алан був безмежно щасливий, коли цей годинник потрапив йому до рук, бо він знав, що Маколі щедро заплатять за ці докази. Це лише мої здогадки, але я думаю, що Алан не вбивав Ребекку, бо Марсело вважав його надто м’яким, та й він би радше знищив світлини, а не продавав їх, якби там були докази проти нього. Зважаючи на те, що ці знімки він продавав через тридцять п’ять років після злочину, припускаю, що тоді він уже спалив усі мости з людьми, яких колись захищав, і це втратило для нього сенс.
Я замовк на мить, щоб оцінити реакцію присутніх на таку мою логіку. Дехто кивав. Софія мала такий вигляд, наче от-от виблює. Енді отетеріло кліпав, наче я пояснював квантову фізику. А загалом непогано.
— Проте в Алана була проблема. Він не міг убити Ребекку, однак не був невинним, адже працював на Шабель. Щонайменше він переслідував Роберта й допоміг заховати тіло Ребекки. Цілком імовірно, що він також саботував передавання викупу. Саме тому не міг просто прийти до Маколі додому — боявся, що вони звинуватять його. Йому був потрібен посередник.
— Чому Майкл? — запитала Евонна.
— Я теж не одразу зрозумів. Думаю, Алан хотів залучити когось зацікавленого в цій справі, аби йому можна було довірити таку велику суму грошей. Нас, Каннінґемів, мали зацікавити ці світлини та інформація, якою міг володіти Алан. По-перше, ми хотіли б дізнатися правду про Роберта. І, підозрюю, не лише це, але ми до цього ще повернемось. Я розумію, чому він вибрав Майкла: ти, Марсело, був адвокатом Роберта; об тебе, Евонно, будь-хто зламає зуби; ти, Одрі, уже не в тому віці — без образ. Особистий мотив, на який Алан покладався, щоб захистити гроші, зрештою спрацював проти нього, бо саме тому Майкл його вбив. А з угодою все було просто. Алан попросив за світлини суму початкового викупу: триста тисяч доларів. Тож Алан відкриває Майклові якраз достатньо інформації, аби втягнути його й Маколі, потім Майкл бере в Маколі гроші, щоб купити мікрокрапку в Алана. Алан віддає Майклові потрібне, а тоді Майкл мав передати світлини Маколі. Усе просто. Крім того, що все закінчується смертю Алана, а гроші Майкл лишає собі.
— Тому що в Майкла не було трьохсот тисяч доларів, — промимрила Софія. Я здивувався, що вона взагалі мене чула. — Ти казав, що він віддав тобі двісті шістдесят сім.
— Бінго, — відповів я. — Майкл узяв частину грошей, перш ніж відвезти їх Аланові. Чому він так зробив? — Якщо чесно, щодо цього в мене не було жодного доказу, окрім інтуїції, але я був досить упевнений у своїх висновках. Крім того, я саме ввійшов у раж, тож не хотів зупинятися. — У Люсі були проблеми з бізнесом. Вона втрачала гроші й застрягла з автівкою, яку не могла собі дозволити, зважаючи на суворі умови позики. Коли за сніданком вона сказала тобі, Марсело, що автівку вже оплачено, більшість із нас подумала, що вона просто захищається й напускає туману, як завжди. Але схоже на те, що вона не брехала. Майкл узяв частину грошей, щоб виплатити борги Люсі, включно з автівкою, і лише тоді відвіз решту Аланові. Мабуть, хотів переконатися, що з нею все буде гаразд, на випадок, якщо щось піде не так. — А ще тому, що хотів почати все із чистого аркуша й піти до Ерін. Я був радий, що Люсі тут не було й вона цього не чула. — Але він не передбачив, що це так погано скінчиться. Алан не дурень — він порахував гроші, зрозумів, що йому принесли не всю суму, й узявся за пістолет. Вони б’ються… решту ви знаєте.
— Усе це дуже цікаво, — не стримався Енді. — Але що із Чорним Язиком?
— Чекай, я ще не про всіх розповів. Ерін, Софіє, Марсело, ви не знаєте, що батьки Ребекки Маколі приїхали сюди — вони зараз у комплексі за горою. Отже, діставши мікрокрапку й дізнавшись, де поховане тіло, Майкл написав Маколі з в’язниці й попросив їх подвоїти платню. Шивон Маколі розповіла мені про це, коли я зустрівся з нею на курорті «СуперШред». Вона сказала: «Він
— Я просила його цього не робити, — кивнула Одрі. — Але він уперся, тому я поїхала попередити їх сама.
— Перепрошую, — знову втрутився Енді, абсолютно не поважаючи мого майстерного нагнітання інтриги, — але, Ернесте, усій цій бандитській історії з викраденням уже тридцять п’ять років. Як це стосується того клятого попелу?
— Гаразд. — Я здійняв руку. — Розумію, про що ти. Повернімося до Зелених Черевиків. До нашої невідомої жертви — принаймні невідомої для більшості з нас. Власне, Люсі здогадалася про все першою.
— Якщо ти натякаєш, що її вбили, бо вона все зрозуміла… — Софія похитала головою, обережно притримуючи її. — Ми знаємо, що вона впала: на ній не було ніякого попелу і в неї були зламані кістки. І ніяких слідів боротьби.
