— Я взяла їх у шале Софії, — сказала Евонна. — Мені начхати на гроші. Нам не можна було їхати звідси раніше, бо Софії
Усі озирнулися на Софію, бліду і втомлену. Та просто повісила голову, не наважуючись підвести очей.
— З кожним днем без пігулок їй ставало дедалі гірше. У неї дрижали руки, — сказав я, згадуючи чашку, яка теленькала об блюдце. — Вона блювала, і ще з учорашнього ранку пітніла й була бліда.
Я перерву себе, щоб відкинути нарікання, яке може у вас виникнути. Я не казав, що вам
— Схоже, ти й далі активно працювала, попри залежність. Зрештою, ти навіть оперувала. І ти сама сказала мені, що лікарів не перевіряють, як атлетів, і що навіть після смерті пацієнта це не обов’язково. Але після тієї невдалої операції ти злякалася. І на тебе звернули увагу — зовсім не з тієї причини, щоправда, а причепившись до того келиха вина. Але до тебе придивлялися. Тому що коронер шукає закономірності. Можливо, були інші випадки, дрібніші, буденні, які вели до тебе. Може, це як сніг на цій горі. Крихітні сніжинки незначні самі по собі, але коли їх стає багато, вимальовується загальна картина. Тоді Софія звернулася до тебе, Евонно, бо розуміла, що її залежність вийшла з-під контролю, що за нею уважно стежать і що вона провалить тест на наркотики, якщо коронер вирішить його призначити, — вів я далі. — Якщо наступного тижня вона з’явиться в суді з оксикодоном у крові, у неї не буде шансів. — Софія проговорилася про дату суду, жартома запитавши мене, чи вільний я наступного тижня, коли Майкл призначив мене своїм адвокатом. — Отже, ці вихідні — її останній шанс стати чистою. Саме тому ти так гарикала на неї, Евонно. Того дня, за сніданком, ти підкреслено сказала, що Софія більше не лікар, бо тоді ти вже обшукала її кімнату й знайшла пігулки. Ти сердилася, бо вона приховала їх від тебе, але ти також хотіла налякати її, змусити зрозуміти, що стоїть на кону: уся її кар’єра, репутація. Ти також попросила Марсело не захищати доньки — саме тому він так відсторонився. Хоча він утрутиться, якщо доведеться, — ми всі це знаємо. Але цими вихідними тобі потрібно було, щоб Софія злякалася. Ти також намагалася змусити мене сумніватися в ній. Софія мала відчувати, що її ніхто, крім неї, не захистить.
Марсело лагідно, вибачливо кивнув Софії. Про його роль у цій історії я здогадався з його реакції на мої звинувачення в тому, що він допоміг Майклові, але не Софії. Тоді Марсело, затинаючись, сказав: «Це не зовсім так». Майкл казав мені, що Роберт й Одрі схоже вчинили з Евонною багато років тому: зробили так, щоб вона допомогла собі сама. Таку саму пораду дала Евонна Майклові, коли в Люсі були проблеми з грошима. Це був останній вихід.
— Повернімося до пігулок, Евонно. Ти зачинила їх у своїй машині, бо думала, що так буде безпечніше. Але Софія… — Сестра все ще сиділа, утупившись поглядом у коліна, легенько здригаючись від насилу тамованих сліз. — …не була готова із цим миритися. Вона спробувала забрати пігулки. Софіє, коли ти сказала мені, що побачила когось біля сарайчика, ти
Я присів навпочіпки перед Софією і поклав руку їй на плече, легенько його стиснувши.
— Я кажу все це не просто так, Софіє. Ми допоможемо тобі. Але ти маєш чесно відповісти на моє наступне запитання.
Софія глянула на мене червоними, підпухлими очима й витерла передпліччям носа.
— Присягаюся. Я провела ту операцію як слід. Це як ті історії про п’яних пілотів, які приземляють літаки, розумієш? Я не… — Вона гикнула. — Я не знаю, що сталося. Просто щось пішло не так. Відтоді Евонна допомагає мені. Я хочу одужати.
— Знаю. — Я обійняв її та прошепотів на вухо: — Ти чудова спеціалістка. Ти просто дозволила своїй залежності вийти з-під контролю, але ми можемо все залагодити. Та мені треба, щоб ти була чесною зі мною й допомогла знайти справжнього вбивцю. Заради Майкла й Люсі. Ти достатньо сильна, щоб залишити це в минулому, і достатньо сильна, щоб допомогти мені, хоч спершу тобі й буде соромно.
Я відчув, як її ніс тернувся вгору і вниз об мою щоку: вона кивнула. Я підвівся. Було нечесно вивішувати чужу брудну білизну й ховати свою. Настала моя черга.
