— Господи, та він же вірив у фей. Полював на них. Після смерті першої дружини й сина ходив на сеанси, щоб говорити з ними. Був упевнений, що нянька його дитини — медіум. Він був такий навіжений, що намагався переконати Гудіні, який прямо стверджував, що магії не існує, у тому, що сам Гудіні — це і є магія.

— Це одна із заповідей Нокса, — сказав я, замислившись на мить про те, чи можна називати згорілого чоловіка, який не розтопив під собою сніг, чимось потойбічним. — Друга, якщо точніше. Нічого надприродного.

— Тож ці правила… вважаєте, це тому ваш брат покликав саме вас? Усе якось притягнуто за вуха.

— Ні. Гадаю, він хотів бачити саме мене, бо я найменш каннінґемний з усіх Каннінґемів.

— Це як?

— Я не з їхньої компанії.

Сподівався, це прозвучить грайливо, але в мій голос якось просочилася отрута. Дарма я це сказав.

— Я не хотіла… — почала Джульєтт, але передумала говорити. Вона похитала головою, згорнула вікно із записом з камери спостереження та встала з-за столу. — Власне, ви маєте рацію. Мені варто показати це Кроуфордові. Сподіваюся, насправді тут ніде не вештається вбивця, бо тоді наша доля опиниться в руках письменника. Думаю, забити його до смерті однією з ваших книжок у твердій палітурці буде не надто складно.

— Лише цифрові, — пискнув я. — Самвидав.

— Що ж… — Джульєтт схопилася за живіт, наче це було найсмішніше, що вона чула у своєму житті. — Якщо ви таки плануєте розбиратися в тому, що відбувається на цій бісовій горі, мені лишається сподіватися, що ви справді читали щось крім «Шерлока Голмса», бо навіть Артур Конан Дойл вірив у привидів.

<p>Розділ 18</p>

Перш ніж зустрінуся зі старшим братом у сушарні, я маю розповісти вам дещо про свого молодшого брата. По-перше, його звуть Джеремі. По-друге, я не певен на всі сто, який час тут правильно використати: його досі звуть Джеремі, але також його звали Джеремі. Думаю, обидва ці твердження правдиві. Будь ласка, не думайте, що я навмисно заплутую вас, використовуючи неправильний час, — я справді не знаю, як краще. По-третє, я сидів біля нього, коли він помер.

Мені важко це писати, і не лише через загіпсовану руку.

Говорячи про нього, ми завжди кажемо просто «Джеремі». Я помітив, що так часто буває, коли хтось помирає дитиною. Так, наче вони не встигають «ужитися» у своє прізвище. У цьому Софія зі мною не згодна — вона вважає, що в крові немає нічого особливого і що ім’я у свідоцтві про народження не має жодного значення, та водночас вона виправляє людей, які міняють місцями частини її подвійного прізвища. Саме так ви перетворюєтеся з Ернеста, який пише кривеньку «Е» яскравою крейдою на асфальті, на Каннерса з футбольної команди другокласників, а потім на містера Каннінґема, який говорить у мікрофон у судовій залі, і, зрештою, на «Ернеста Джеймса Каннінґема», чиє ім’я надруковано у вінку на буклетах, які роздають на порозі церкви. Бо після смерті тобі повертають твоє ім’я — повністю. Це я теж помітив. Це спадщина. Саме тому Джеремі так і лишився Джеремі.

Я не кажу, що він не один з нас, бо він істинний Каннінґем, у глибинному сенсі цього слова. Але ім’я «Джеремі Каннінґем», на мою думку, робить його дрібнішим, прив’язує його до нас. Як Каннінґем він приходить у мої сни, після яких я прокидаюся з пересохлим ротом і нудотою. Без рамок цього прізвища Джеремі — просто частинка неба, подув вітру, свідомість.

На мою думку, в детективних романах імена теж важливі. За своє життя я прочитав безліч розв’язок, у яких детектив вдумується в прізвисько чи псевдонім і несподівано відкриває його приховане значення (наприклад, Ребус — це головоломка, якщо ви не знали) або ж виявляє приголомшливу анаграму в чиємусь імені. У романах про розслідування дуже люблять анаграми. Більшість імен у цій книзі — справжні, хоча деякі я змінив із законних міркувань, а деякі — просто так, тож якщо ви, читачу, випишете наші імена й спробуєте застосувати метод дедукції, то відкриєте дещо несподіване раніше, ніж треба. Хоча я не проти, якщо ви все-таки це зробите. Але мене звуть Ернест — це правда. Тут немає жодного прихованого сенсу.

Джульєтт Банерсон (анаграма: струдель жбан єнот, і розумійте це як хочете) доручила мені самотужки йти за стрілочками до сушарні. Думаю, я розчарував її, не виявивши особливого бажання сформувати детективний дует. Непідписаний договір на її столі та побіжна згадка про рейтинг готелю дали мені змогу зрозуміти, що нею керує не лише цікавість, народжена з любові до детективних романів, і навіть не відчуття обов’язку перед гостями: Джульєтт дбала про вартість своєї нерухомості. Може, вона думала, що чутки про розслідування вбивства не сподобаються потенційному покупцеві. Особливо якщо процес був уже на завершальному етапі, а так, найімовірніше, і було.

Перейти на страницу:

Все книги серии Художня література

Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже