— Я вже розповідала, що переїхала сюди, коли не стало моїх рідних, і що застрягла тут. Так буває в цьому житті, знаєш? Ця гора якось тримає тебе. Бізнес спершу процвітав, але потім було кілька теплих зим… і кажуть, що буде ще кілька. — Джульєтт замовкла на мить. — Я не можу дозволити собі штучний сніг, як у Ґева. Тож, коли він висунув пропозицію, гарну пропозицію, я була рада. Ми з Ґевом — давні друзі. Діти власників курортів.
— Вістлер?
— Вістлер. — Джульєтт тепло всміхнулася власним спогадам. — Він непоганий хлопець. І знає, що я чекала такої нагоди. — Вона прочитала мої думки і здійняла брову. — Ґевові потрібна моя земля, але це не означає, що він готовий на все заради неї.
Гроші — це, звісно, найбанальніший мотив. У цьому плані я не надто зосереджувався на Софії, бо п’ятдесят тисяч не здавалися мені достатньою сумою, аби штовхнути на вбивство, та якщо ця земля коштувала мільйони…
— Тож я погодилась, — вела далі Джульєтт. — Тоді я думала, що він просто візьметься керувати готелем. Мене вабила ідея звільнитися від цієї… спадщини, чи як це назвати. Але коли настав час підписувати папери, я дізналася, що він хоче знести курорт, і тоді… що ж, гадаю, спадщина в цьому разі — це все-таки правильне слово, чи не так? — Джульєтт зітхнула, видихнувши хмарку пари. — Це місце має надто довгу історію, щоб ось так відмовитися від нього. У тих стінах — моя родина.
Я пригадав, як Ґевін наполягав на розмові із Джульєтт. Казав, що вона «не пошкодує».
— Він підвищив ціну? Щойно?
Джульєтт кивнула.
— У нього з’явився новий інвестор.
— Ну, звісно, — кивнув я. — І що ти думаєш робити?
— Після цих вихідних… — Джульєтт знову задивилася у вікно, і мовчанка закінчила речення за неї.
— От дупа, — озвався Енді з переднього сидіння.
Він витирав рукавом запітніле лобове скло. У протертому ним кружальці я побачив велику темну пляму — з нас усіх такого розміру був лише Марсело, — яка махала руками над головою, наче допомагаючи літаку приземлитися. За ним у снігу, одразу за рогом будівлі, мерехтів червоний сигнальний вогонь. Біля нього зібралися якісь темні тіні. Одна присіла.
— Схоже, вони знайшли її.
Скидалося на те, що Люсі пролежала там усю ніч, бо її засипало кількома футами снігу. З-під замету стирчала тільки рука — біла мов крейда й холодна.
Ніхто не намагався витягнути її з-під снігу. Над нею розрили лише невеличку ямку, куди можна було сягнути рукою й перевірити пульс. Судячи з усього, спроби відкопати її облишили дуже швидко. Якби була бодай надія її врятувати, кратер у заметі над нею був би значно більшим.
Сигнальний вогонь забарвлював сніг у криваво-червоний. Я зазирнув у ямку, кинув швидкий погляд на Люсі й відсахнувся. Її сліпучо-рожева помада здавалася ще яскравішою на тлі знекровленого обличчя. На ній усе ще був жовтий светр, у якому я бачив її вчора. Ніхто б не вийшов надвір у такому одязі. Довкола голови Люсі ширилась багряними шпичаками крижана корона. На її обличчі не було попелу. Мене нудило. Хтось сказав їй, що сушарня не була замкнена?
— Я знайшла її лише тому, що наступила на руку, — сказала Евонна.
Крім неї біля тіла стояли Кроуфорд і Софія. Одрі була в готелі, і Марсело, помахавши нам, пішов до неї. Де була Ерін, я не знав.
— Засипте ту яму, — сказала Джульєтт.
Усі зиркнули на неї, приголомшені, — це прозвучало бездушно.
— Треба їхати. Ми не можемо забрати тіла із собою — доведеться повернутися по них, коли хуртовина вщухне. Тому її треба прикрити, щоб тварини не дісталися. — Джульєтт нахилилася й заходилася згрібати сніг в імпровізовану могилу Люсі. Я взявся їй допомагати. — Ґевіне, коли ми зможемо вирушати?
Я подумав, що трохи нечесно змушувати його везти нас звідси, але знав, що Ґевін захоче надати Джульєтт кілька послуг, аби переконати її розглянути його пропозицію.
— Мені треба підзаправитися. Кілька хвилин, — відповів він.
— Ти хочеш сказати… — почав був Енді.
— Збирайте речі. Ми їдемо.
Я був вдячний Джульєтт за твердість. Пошуки Люсі були єдиним, що тримало нас тут. Ми не застрягли в цьому готелі, як це часто буває в таких книжках. Ми
Я нагріб ще трохи снігу й трохи втрамбував його рукою. Цього мало вистачити, щоб захистити Люсі від негоди. Вона не заслуговувала на таке. Вона приїхала сюди лише тому, що хотіла спробувати повернути Майкла. Вона
