Усі в моїй родині — вбивці полностью

Мене трохи ошелешив той факт, що вони чекали тут на Майкла, проте ще більше вразила їхня поведінка. Я готувався до ворожості чи навіть страху, але точно не до… радості? Ніхто в цій кімнаті, крім мене, не знав, ким були Маколі. Було очевидно, що розмову мусив вести я, але я не знав, що казати. Не уявляв, як повідомити їх, що тіло їхньої давно загиблої доньки зараз на іншому боці гір.

— То… — Едґар вирішив розпочати за мене. — …ви знайшли її?

Цього було достатньо, щоб сформувати приблизне уявлення про ситуацію. Я подумав, що краще підіграти й перевірити своє припущення.

— Так, знайшли, — відповів я, ігноруючи круглі очі Енді, який сидів біля мене. На його обличчі було написано: «Кого „її“?» — Але ситуація трохи ускладнилася.

— Він знову хоче більше грошей, — оголосила Шивон, з’являючись у кімнаті з двома чашками гарячого чаю. Утім, її голос не звучав обурено чи зневажливо. Жінка спокійно вручила нам чашки. — Усе гаразд, любий, ми передбачали, що Майкл може попросити, тож узяли більше грошей.

Вона поклала руку на валізу, яку вони перетворили на стіл.

— А можна… — Я завагався, не знаючи, як попросити. Схоже, вони не знали про смерть Майкла. Власне, вони думали, що це він відрядив мене сюди. Хоча, звісно, усе це могло бути блефом. У такому разі мені краще було не розкривати всіх карт і спробувати спіймати їх на брехні. — Чи могли б ви спершу прояснити для мене деякі подробиці? — Старенькі зиркнули на мене спантеличено, тож я поквапився звести все на жарт, усміхаючись якомога спокійніше та привітніше: — Просто… це родина, розумієте? Мій брат увесь час мене в щось таке втягує. От і тепер відрядив сюди, але нічого не пояснив. Я просто хочу переконатися, що це того варте. І я не про ціну. — Я махнув у бік валізи, сподіваючись переконати їх, що не збираюся видурювати з них гроші. — Про наше, родинне, розумієте? — Едґар і Шивон далі дивилися на мене сторожко, час від часу обмінюючись поглядами, тож я вирішив додати: — Як я й сказав, ми знайшли її.

Цього було достатньо: Едґар клюнув.

— Що ви хочете знати?

Я вирішив випробувати удачу.

— Скільки ви вже йому заплатили?

— Половину, — сказав Едґар.

Я вирішив почати із запитань, про відповіді на які вже здогадувався. Майкл був посередником між Маколі й Голтоном, це я вже зрозумів. Гроші в сумці належали Маколі. Це пояснювало, чому ніхто — ані Люсі, ані Марсело, ані копи — не помітив, що Майкл знімав щось зі свого рахунку. Я також підозрював, що Майкл продавав Маколі щось, чого в нього не було: він планував використати завдаток, щоб заплатити Аланові, знайти те, що він мав продати, а другу половину планував забрати собі. Але після зустрічі з Аланом він загримів у в’язницю, тож не зміг виконати своєї частини угоди. Саме тому привіз тіла на гору. Для обміну.

Але залишалося ще багато запитань. Раніше я припускав, що Алан продавав останнє повідомлення мого батька — важливий доказ у справі Ребекки, який він не встиг передати своїй кураторці, Елісон Гамфріс. Маколі це зацікавило б, і вони були ладні щедро за це заплатити. Утім, батькове повідомлення не могло стосуватися місця поховання Ребекки, бо його вбили раніше.

— Тут чотириста, — зненацька сказала Шивон, показуючи на валізу й позбавляючи мене потреби питати. Вона вибачливо глянула на Едґара. Шивон явно не мала досвіду в таких справах і хотіла якнайшвидше почути про доньку. — Ми докинули сотню. За світлини.

Така сума мала сенс. Отже, три сотні у валізі були другою половиною Майклової платні. Алан мав також отримати триста тисяч: такий був викуп, що вимагали за Ребекку. Але це викликало нові запитання: якщо сумку грошей дали Майклові Едґар і Шивон, то чому він не привіз усю суму? Вони були готові накинути сто тисяч за світлини, тому не пошкоду… Чекайте. Які світлини?

— Чекайте, — сказав я. — Які світлини?

— Майкл сказав… — Шивон затнулася.

— Перепрошую. — Едґар нахилився вперед і підтягнув валізу ближче до себе. Карти сповзли з неї й попадали на підлогу. Чоловік поклав руку на валізу, наче збирався захищати її, але я побачив у його очах тінь страху. Він розумів, що ми легко відберемо її, якщо захочемо. Його дружина навіть сказала нам, скільки там грошей. Вони точно не звикли мати справу зі злочинцями. Або Каннінґемами. — То хто ви такий, кажете?

Шивон розправила плечі, намагаючись показати, що їй не страшно.

— І хто ці люди? Де Майкл?

— Майкл мертвий.

У кімнаті запала приголомшлива тиша.

— Але він знайшов тіло вашої доньки. Я скажу вам, де воно.

— Ох, дякувати Богу. — Шивон обм’якла від полегшення, схопившись за вішак, аби встояти на ногах. — Вибачте. Я не хотіла…

— Усе гаразд. Гроші можете залишити в себе…

Я відчув, як Енді легенько штурхає мене ліктем: «Ти це серйозно?»

— Але Майкл загинув через те, що знайшов. Те, що він викопав… хтось інший намагається поховати. Тому я попрошу вас допомогти мені заповнити прогалини. Схоже, що всі, хто забагато знає про вашу доньку, тепер у небезпеці, включно зі мною і моїми рідними. І вами, очевидно.

— Як ми можемо допомогти? — запитав Едґар.