Усі в моїй родині — вбивці полностью

— Майкл став другою смертю в «Скай лодж». — Я нарешті виринув з роздумів, усвідомивши, що Едґар і Шивон не зводять з мене нетерплячих очей. — Якщо вони пов’язані, то, може, ви впізнаєте й першу жертву. Що, як цей чоловік брав участь у переговорах? Джульєтт, можеш показати нам фото?

— У мене його немає, — озвалася Джульєтт. — Власне, я навіть його не бачила — не було потреби, бо я перевірила всіх гостей і персонал, усі були на місці. Кроуфорд показував фото лише гостям, які не здійматимуть паніки. Схоже, мене в тому переліку не було.

Я знову повернувся до Маколі.

— З вами ще хтось є? Друзі? Охорона?

— Лише ми, — відповів Едґар.

— Досить. Де наша донька? — спалахнула Шивон. Їй урвався терпець. — Візьміть. Беріть усе! — Вона сунула мені в руки валізу, але я трохи не розрахував сили, відштовхуючи її від себе, і жінка заточилася. Вона не впала (кімната була замала для цього), але, зненацька пригнічена, легенько вдарилася об стіну, пригорнувши до грудей валізу. — Це все, що нам відомо, присягаюся. Ми просто хочемо її поховати. Навіть якщо ніколи не дізнаємося, хто це скоїв. Просто поховати. Будь ласка.

— Вона була в труні поліцейського — саме так вони заховали тіло. Мабуть, заплатили коронеру. — Я знав, що їм важко це чути, тож зачекав кілька секунд, даючи подружжю час перетравити інформацію, а собі — зібратися на силах, щоб повідомити погані новини. — На жаль, зараз ця труна на дні озера біля «Скай лодж».

Шивон зойкнула, а в її очах забриніли сльози.

— Ми наймемо пірнальників, люба, — спробував утішити її Едґар.

— У мене не вкладається в голові, як можна купувати труп власної доньки, — раптом сказала Джульєтт.

— А в мене — як можна його продавати, — відповів Едґар.

Я махнув Енді та Джульєтт, і разом ми підвелися з ліжка. Едґар і Шивон обм’якли в обіймах одне одного. Я страшенно не хотів їх чіпати, та й після зауваження Джульєтт вони навряд чи захотіли б із нами говорити, проте мусив знати ще дещо.

— Розумію, що це дуже недоречно, і мені дуже шкода, але в мене є ще одне запитання. Позавчора до вас часом не приїжджав мій вітчим? Кремезний латиноамериканець. Марсело.

— Ні, — похитав головою Едґар. — Але приїжджала жінка, на ім’я Одрі.

Цього разу Енді сів біля водія. Ми із Джульєтт сиділи на лавках за ними, наче арештанти. Тепер Ґевін гнав свій снігохід, тож нас трусило й підкидало так, що аж зуби клацали. Ніхто вже не дивився у вікна.

— Отже, твоя мати знає більше, ніж каже, — підсумувала Джульєтт.

Перш ніж вирушити в «Скай лодж», я попросив у Ґевіна дозволу переглянути записи з камер спостереження. Він відповів: «Чуваче, мій бар приймає лише готівку», — наче це пояснювало технологічну відсталість комплексу. Та й по всьому.

— Не розумію, — відповів я.

— Якби це було все, чого ми не розуміємо. — Джульєтт постукала себе пальцем по губах. — Я вчора скачала твою книжку. У твоєї матері є сестра-близнючка?

Вона що, намагається вразити мене? Це була десята заповідь Нокса: близнюки не повинні з’являтися на рівному місці — читачеві має бути відомо про це заздалегідь.

— Нокс убив би мене.

Джульєтт засміялась і сперлася чолом на вікно, вдивляючись у сніжну пустку. Її дихання клубочилося в морозному повітрі.

— Треба їхати звідси.

Я знав, що насправді вона мала на увазі. Якщо Люсі вийшла з готелю в таку хуртовину, вона була вже мертва. У фільмах жахів люди помирають, коли розділяються, але в горах усе інакше: вони помирають, коли кидаються шукати одне одного. Настав час, коли ми мали подбати про себе.

Я нахилився до Джульєтт. У снігоході можна було не перешіптуватися, бо він гримів так, що водій міг почути лише мій крик. Але мені хотілося якось показати Джульєтт, що я триматиму це в таємниці:

— Ґевін хоче купити «Скай лодж»?

Джульєтт насупилась.

— Звідки ти знаєш?

— Я бачив угоду з рієлторського агентства у тебе на столі. Без підписів. У Ґевіна на стіні висить мапа твого курорту. Не схоже, щоб ви це приховували. Проте… пробач, що лізу у твої справи, проте у вас… скажімо так, трохи різні підходи до ведення бізнесу, судячи із шару пилу на його дорогому комп’ютері й твого виразу обличчя, коли ми натрапили на ту вечірку. У мене склалося враження, що він докладає менше зусиль, але заробляє більше. Тебе це дратує, тож ти всіляко відкладаєш угоду.

Зізнаюся, я пішов ва-банк, вихваляючись своєю дедукцією. Можливо, я також намагався її вразити.

— Йому не потрібен «Скай лодж», — відповіла Джульєтт. — Йому просто потрібна ця земля. Він знесе комплекс і збудує ще один «СуперШред» по той бік гори. Так у нього буде дві долини. Я знаю, це звучить по-дурному, коли йдеться про мільй… великі гроші, але ж у цьому нема ані крихти чогось особливого.

Вона знову задивилася у вікно.

Удалині нарешті засвітилися вогні готелю. Я згадав, як уперше побачив ці будиночки, наче на різдвяній листівці, і порівняв це з враженням від ангарів, з яких складався «СуперШред». Ні, це не звучало по-дурному.

Джульєтт очевидно думала про те саме.