А втім, вона вже здогадується, хто він. Чуття підказує їй, що це батько того вбитого, а також і дівчини, яку вона б хотіла бачити мертву і, певна річ, вкриту ганьбою.
Яка щаслива нагода!
- Ви говорите по-французькому, мадемуазель? - запитує Вудлі Пойндекстер цією ж таки мовою, вважаючи, що так вона краще зрозуміє його.
- Дуже мало, сеньйоре. Краще говоріть по-англійському.
- О, по-англійському... Тим зручніше для нас. Скажіть мені, міс, чи не бачили ви тут у прерії кого-не-будь? Чи не зустрівся вам дорогою якийсь вершник, чи, може, ви помітили, що хтось десь отаборився?
Ісідора чи то вагається, чи то обмірковує свою відповідь.
Тим часом плантатор, з усією можливою за таких обставин чемністю, ставить нове запитання:
- Дозвольте спитати вас, де ви мешкаєте?
- На Ріо-Гранде, сеньйоре.
- І оце ви їдете просто звідти?
- Ні, з Леони.
- З Леони?
- Це небога старого Мартінеса,- втручається до розмови один з вершників.- Його плантація межує з вашою, містере Пойндекстер.
- Si... так, справді. Sobrina... цебто небога дона Сільвіо Мартінеса.
- То ви їдете зараз просто з його садиби? Ви вже пробачте, що я так доскіпуюсь. Запевняю, міс, ми розпитуємо вас не з пустої цікавості й не з настирливості. На те є поважні причини, дуже поважні.
- Так, я їду з гасієнди Мартінеса,- відказує Ісідора, ніби й не чувши його останніх слів.- Дві години тому виїхала звідти.
- То, певно, ви чули, що вчинено... убивство?
- Так, сеньйоре. Про це казали позавчора в домі мого дядька.
- А сьогодні, коли ви від'їжджали... чи не було в селищі якихось новин? Ми мали звідти вісті, але то раніше, а ви, може, повідомите нас про щось нове. Чи ви чули що-небудь таке, міс?
- Кажуть, люди з селища поїхали шукати вбивцю. Це, мабуть, про вас, сеньйори?
- Так, так, про нас. Ну, а більш ви нічого не чули?
- Чула, але то така дивна річ, сеньйори, що ви мені, мабуть, і не повірите.
- Що ж воно таке? - швидко запитують воднораз кілька голосів, і всі 'очі з цікавістю звертаються до чарівної вершниці.
- Кажуть, ніби в прерії бачили якогось вершника без голови... саме десь тут... Помилуй Боже, та ми ж оце якраз поблизу того місця! Це сталося в околиці Нуесес, недалеко від броду, що на дорозі до Ріо-Гранде. Так розповідали вакеро.
- І вони самі його бачили, ті вакеро?
- Так, сеньйори, їх було троє, і всі- присягаються, що бачили ту прояву на власні очі.
Ісідора трохи здивована тим, що її дивовижна історія не справила великого враження на техасців. Вони вислухали її уважно, але без* особливого подиву. Та чийсь голос пояснює, в чому річ:
- Ми теж його бачили, того безголового вершника, тільки здаля. А ті ваші вакеро не роздивилися ближче, що воно таке?
- Та ні, боронь Боже!
- А ви не можете нам пояснити, міс?
- Я? Певно, що ні. Я тільки чула про це, так вам і сказала. А що то може бути, хто його знає.
Деякий час усі мовчать, ніби міркуючи про те, що почули. Нарешті плантатор порушує мовчанку й повторює своє перше запитання:
- Ну, а чи не бачили, не зустрічали ви кого-небудь, міс? Я маю на увазі - десь тут, у прерії.
- Si... так, бачила.
- Бачили? Кого саме? Зробіть ласку, розкажіть...
- Жінку.
- Жінку? - луною озвалося кілька голосів.
- Так, сеньйори.
- Що то була за жінка?
- Una Americana... Американка.
- Американка? Серед прерії? І сама?
- Так, сеньйори.
- Хто ж вона така?
- Звідки мені знати?
- Ви її не знаєте? Яка вона з себе?
- Як це - з себе?
- Ну, як вона вдягнена?
- Vestido de caballo [71].
- То вона була на коні?
- На коні.
- І де ви зустріли ту жінку?
- Недалеко звідси, по той бік чагарів.
- Куди ж вона могла їхати? Хіба там є якесь житло?
- Є одне хакале. Я тільки чула про нього. Пойндекстер обертається до одного з вершників, що розуміє по-іспанському.
- Що таке хакале?
- Так вони називають свої халупи.
- А хто там живе, в тому хакале?
- Don Mauricio, el mustenero.
- Моріс-мустангер! - тут-таки пояснює той самий перекладач.
Серед гурту вершників перебігає радісний гомін. Після двох днів упертих, але марних пошуків вони нарешті натрапили на слід - на слід убивці!
Ті, що позлазили з коней, миттю" опиняються в сідлах. Усі підібрали поводи й готові рушити далі.
- Ми не хотіли б бути настирливими, міс Мартінес,- гадаю, таке ваше прізвище? - але ви повинні провести нас до того місця.
- Для цього мені доведеться трохи збочити з дороги, але нехай. їдьмо, сеньйори! Якщо вам так потрібно туди, я проведу вас.
Ісідора знов перетинає смугу заростей, а слідом за нею, розтягтись довгою вервечкою, їде сотня вершників.
Нарешті вона спиняє коня на західному краю хащі. Попереду до самої долини Аламо лежить відкрита прерія.
- Погляньте туди! - мовить мексиканка, показуючи в напрямі річки.- Бачите на обрії темну цятку? То верхівка кипариса, що росте в долині Аламо. їдьте просто на нього. Там є виярок, яким ви спуститесь у долину. А трохи далі побачите й хакале, про яке я вам казала.
Нетерплячі вершники не чекають дальших настанов. Майже забувши про свою провідницю, вони пускаються вчвал по рівнині, просто до того кипариса.
