Хоч містер Обердоффер і схилявся до думки, що його новий пожилець навіжений, проте вволив його прохання і послав слугу провести його до гауптвахти.
Та якщо ірландський адвокат і був навіжений, то дуже послідовний і наполегливий. Йому не тільки дали побачення з ув'язненим злочинцем, але й дозволили вільно навідувати того у військовій в'язниці в зручний для нього час. Цей .привілей він здобув, показавши майорові якийсь папір, і той-таки папір допоміг йому зав'язати дружні стосунки з його техаським колегою.
Приїзд ірландського адвоката в таку вирішальну годину породив безліч міркувань і здогадів у форті, селищі й усій околиці. В барі готелю «Напоготові» аж гуло від усіляких припущень - не будемо називати їх плітками, бо ж відомо, що пліткарів у Техасі не водиться. Деяка загадковість приїжджого джентльмена ще дужче підігрівала загальну цікавість, уже й так украй розпалену одкровеннями «старого Доффера».
Проте заокеанський охоронець закону показав, що він вірний традиціям свого фаху. Коли не рахувати кількох уже згаданих необачних слів, що вихопились у нього з подиву в першу хвилину, він більш ні разу не схибив і тримав рот міцно стуленим, як ото устриця свою скойку за морського відпливу.
Та, власне, він і не мав часу на балачки. Вже другого дня після його приїзду мав розпочатися суд, і майже весь той час, що лишався в нього на приготування, він проводив або у в'язниці, зі своїм підзахисним, або ж замкнувшись наодинці з адвокатом із Сан-Антоніо. Пішов поголос, ніби Моріс Джеральд розповів їм якусь дивовижну й страхітливу історію, але подробиць ніхто не знав, і всі аж нетямилися з цікавості.
Знав ту історію лиш один - знав і міг її підтвердити. То був старий мисливець Зеб Стамп.
Можливо, знав її і ще один, хоч йому ні звинувачений, ні його захисники не звірялися.
Зеб також не показувався в їхньому товаристві. Тільки раз він мав з ними довгеньку-таки розмову, а тоді зник, і ніхто більш не бачив його ні коло гауптвахти, ні в селищі. Всі гадали, що він, як звичайно, подався на пошуки здобичі - оленя, ведмедя чи «булькотуна».
Та всі помилялися. Зеб Стамп на час облишив своє звичайне діло - полювання на лісову дичину.
То правда, він і цього разу подався на пошуки, але мав на оці іншу здобич - не звіра й не птаха, а істоту, аж ніяк не належну до тваринного світу. Він вирушив шукати вершника без голови!
