- Пане суддя, панове присяжні! - починає він.- Ви великодушно дали мені нагоду сказати слово на свій захист, і, з вдячністю приймаючи її, я обіцяю не затримати довго вашої уваги. Передусім я маю сказати, що хоч якими дивними й навіть незбагненними можуть здаватися вам багато згаданих на цьому суді обставин, проте моя розповідь буде досить проста і пояснить декотрі з них. Не всі свідчення, що їх ви тут- чули, правдиві. Частина з них облудні, як облудні й самі уста, які їх давали.- Мустангер кидає погляд на Кассія Колхауна, і той аж зіщулюється, немов під дулом шестизарядного револьвера.- Я справді зустрівся тоді з міс Пойндекстер, як тут уже говорилося. Ця благородна жінка своїм великодушним зізнанням звільнила мене від потреби приховувати деякі факти, що я змушений був би робити. Отож прошу вас вірити всьому, що я казатиму. Правда й що наша зустріч була таємною і що її урвав той, хто не може розповісти тут, що сталося далі. І те, що ми посварилися, також правда, чи краще сказати - що він розгнівався на мене, бо ті прикрі слова були сказані ним. Але неправда, що ми сварилися й потім, і свідок, який присягнувся в цьому, не наважився б такого твердити, коли б знав, що я можу дати йому відсіч, якої він заслуговує.- Він знову знаходить очима Колхауна, що й далі ховається за спинами глядачів.- Навпаки, коли ми з Генрі Пойндекстером зустрілися після того, він перепросив мене, а я завжди почував до нього щиру приязнь, навіть більше - сердечну прихильність. Та й хіба можна було його не любити? А щодо тих кількох різких слів - то навряд чи треба казати, що я пробачив їх і був тільки радий з нашого примирення...
- Отже, ви помирились? - запитує суддя, скориставшись із паузи.- Де це сталося?
- Ярдів за чотириста від того місця, де вчинено вбивство.
Суддя підхоплюється з-за столу. Схоплюються на ноги й присяжні. Глядачі, які стоять довкола, вражені не менше. Це ж бо вперше так певно сказано про місце вбивства та й про саме вбивство як таке.
- Ви маєте на думці те місце, де знайдено кров? - трохи розгублено питає суддя.
- Я маю на думці те місце, де вбито Генрі Пойндекстера.
Ці слова ще дужче вражають і суд, і глядачів. Чути збуджене перешіптування й тихі вигуки. Голосніше за всі інші звуки лунає стогін - то застогнав Вудлі Пойндекстер» уперше остаточно впевнившись, що в нього більш немає сина. Досі в батьковому серці ще жевріла надія побачити свого хлопця живого: може, з ним сталася якась лиха пригода, чи він десь захворів, чи його захопили в полон індіанці, чи ще щось. Адже до останньої хвилини прямих доказів його смерті не було - лише низка побічних обставин та здогадів, дуже хитких і непевних. Але зізнання самого підсудного вже не залишає місця і для тієї слабкої надії.
- То ви певні, що його вбито? - запитує обвинуваченого прокурор.
- Більш ніж певен,- відповідає той.- Коли б ви бачили його так, як бачив я, то навіть Не питали б про це.
- Ви бачили його труп?
- Я протестую проти такого ведення допиту,- втручається оборонець.- Це суперечить усяким правилам.
- Клянуся честю,- підхоплює заокеанський адвокат - у нашому суді такого ніколи б не дозволили. Обвинувач не має права ставити запитання до початку перехресного допиту.
- У нашій країні закон такий самий,- каже суддя із суворим жестом у бік порушника процедури.- Обвинувачений, говоріть далі. Поки ви не закінчите, вас може запитувати про щось тільки ваш оборонець. Говоріть, ми вислухаємо все, що ви маєте сказати.
- Я казав про те, що ми з Генрі Пойндекстером помирились,- провадить далі підсудний,- і назвав місце, де це сталося. А тепер, хочу пояснити, чому саме там. Ви вже знаєте, як ми розлучилися - міс Пойндекстер, її брат і я. Залишивши їх у саду, я переплив річку: по-перше, був надто збуджений, щоб думати про інший спосіб переправи, а по-друге, не хотів, щоб Генрі знав, як я потрапив до саду. Я мав на те свої причини. Потім я пішов понад річкою до селища. Ніч була дуже тепла,-- може, дехто з вас пам'ятає,- і, поки я дійшов до готелю, одяг на мені майже висох. Бар був ще відчинений, і господар стояв за прилавком. Особливої гостинності в готелі до мене не виявляли, і ніщо мене там більш не затримувало, то я й надумав одразу вирушити на Аламо, щоб відбути дорогу вночі, поки немає спеки. Свого слугу я відіслав ще раніш, а сам збирався їхати наступного ранку, але те, що сталося в Каса-дель-Корво, змусило мене якомога прискорити свій від'їзд. Отож я розрахувався з містером Обердоффером і вирушив...
- А ті гроші, що ви йому заплатили? - запитує прокурор.- Де ви їх...
- Я протестую! - перебиває його оборонець.
- Це неподобство! - вигукує ірландський адвокат, пронизуючи поглядом прокурора.- Якби ви дозволили собі так повестися в нашому суді, то дістали б хіба ж таку відсіч!
- Тихо, панове! - владно спиняє їх суддя.- Нехай обвинувачений говорить далі.
